Как Ирена Карпа с дочерьми встретит Старый Новый год в Париже? Месяц назад писательница и певица возглавила Украинский культурно-информационный центр при посольстве Украины во Франции и уехала обустраивать новую жизнь. JS встретился с Иреной в Киеве в канун Рождества. Писательница вернулась в Украину буквально на день, чтобы забрать с собой дочерей: Кору (5,5 лет) и Каю (4,5 года). Ирена рассказала не только о переменах в жизни, но и о главных семейных традициях зимних празднеств.

Я росла на Західній Україні, і у нас було найбільш традиційне Різдво з усіх, які можна собі уявити. Тобто, навіть якщо у когось не було можливості бути присутнім за святковим столом, то всі ці колядки та щедрівки все одно його знаходили — по телефону.

При школі в Яремчі я займалася в духовному ансамблі «Осанна». Ми вивчали старі колядки на п’ять голосів, зараз спробую виконати. Авжеж у порівнянні із правильним виконанням у колективі мій сольний виступ то якийсь жах, але це однаково той дуже важливий скарб, який завжди лишиться зі мною та яким я ділюсь зі своїми доньками.

Кора та Кая донедавна відвідували дитячу фолк-студію «Правиця». Вони страшенні хуліганки, але все, що справжнє і важливе, розуміють. Древні українські традиції не мають нічого спільного з попсою і лубком. А ще вперше букву «р» Кая вимовила, співаючи народну пісню: вклала таку сильну емоцію у відтворенні образу воРРРога, що аж загарчала.

Через те, що на початку грудня я поїхала до Парижу облаштовуватися на новому місці та новій роботі, традиція святкування Різдва трохи зрушилась. Хоча я все ж таки побачила своїх кіндерів на Святвечір. Саме на нього й прилетіла. Щоправда, просто з аеропорту довелося заїхати до стоматолога. Здалося мені, бач, що зубу передньому капец, а я ж не вдома! Стоматолог, вона ж моя давня подруга, мало того що дочекалася мене з літака, так ще й полікувала від зубної параної, а після процедури щедро налила мені рому, видала печиво і цукерку. Ось такою була моя Свята Вечеря.

Маланку ми святкуватимемо в чудернацькій компанії з Мустангом Вонтедом, Нікітою Кравцовим, Анною Корягіною та нашими безумними французькими друзями. Чи вийде з того класичне сімейне свято — під питанням. А от вертеп — так точно.

Щодо подарунків, то для матері діток-погодок це завжди справжня проблема. Якщо спитати моїх доньок, що вони хочуть, отримаєш величезний список, який, навіть не розглядаючи, можна назвати mission impossible. Я шаную тих батьків, які не псують своїх дітей зайвими іграшками. Тоді новий подарунок справді цінується, але це не мій випадок, на жаль.

Якщо купуєш їм однакові подарунки, тоді вони їм одразу стають нецікаві, а коли даруєш два різні, то вони починають битися, що кому. А цього разу на новій роботі в мене був справжній аврал, я не мала багато часу вибирати та довго ходити крамницями, тож зробила хід конем: поїхала у Disney Store та придбала їм дві ляльки, Анну і Ельзу, які ще й співають. До того ж вони гігантські. Досі подумки дякую продавцеві, який розповів мені найважливіший секрет цих іграшок — показав, як і де в них вимикати звук.

Наразі придбання різдвяних (і дуже постріздвяних як для Франції) подарунків в процесі. Тепер це в мене спосіб заохочення доньок до французького садочку, де всі вихователі трохи в шоці, бо в них це перші нефранкофонні діти. Наразі вчителі їх «застосовують» у якості тренажера англійської, хе-хе. Але першу фразу Кора і Кая вже вивчили — Bon Appetit!

Щодо мене самої, то частіше за все я намагаюсь натякнути, що саме мені б хотілося отримати у якості подарунка. Але у будь-якому випадку висловлюю щирий захват. У мене дуже легке ставлення до цієї теми: кожному презенту можна знайти правильне місце та час для використання. Або у крайньому випадку передарувати: комусь воно справді виявиться потрібним.

P. S. Прошу врахувати, що інтер’єр, де проходила зйомка, є студійним, а не моїм помешканням 🙂

BACKSTAGE: