Гурт MOLODI презентував офіційний кліп на пісню my sea, з якою виступатиме у фіналі Національного відбору «Євробачення» 8 лютого під номером 3. Ділимося ексклюзивним фотозвітом зі знімального майданчика та коментарями хлопців і знімальної команди.

Режисер Юра Катинський

Це історія шляху, знайомого кожному — важкого, сповненого випробувань, але неминучого. Людина йде крізь пустелю, аби дістатися туди, де є вода, де є життя. У кожного своя дорога, але всі ми прагнемо одного — світла, душевного спокою, дому. Ми всі, незалежно від національної ідентичності, однаково потребуємо надії. Гадаю, саме ця метафора зрезонує в закордонної аудиторії, так само як і в української.

Барабанник гурту Ваня

Ми з Маріуполя — міста на березі Азовського моря, яке зараз переживає найтемніші часи. Спираючись на власну історію, ми присвятили конкурсну пісню втраченому дому, символом якого є море. Її головний меседж у тому, що дім — це відчуття, яке завжди залишається в тобі, попри найскладніші обставини.

Ми хотіли, щоб кліп передав ідею треку не прямолінійно, а через метафори. Просто зняти відео з морем або зруйнованим містом було б занадто банально.

Наші герої мандрують пустелею так довго, що неможливо зрозуміти, скільки років минуло. І коли здається, що ми вже дійшли, нас накриває пилова буря. Але навіть цей важкий шлях зрештою приводить нас до мети. Кожен може впізнати у цьому свою власну історію. Усі ми проходимо труднощі, і у кожного є своя «пустеля», своя омріяна «вода», до якої ми йдемо.

Соліст гурту Кирило

Найскладнішим етапом була сцена пилової бурі. На нас дули одразу три повітродуви, а навколо сипали кілограми паперового попелу. Він летів в очі, ніс, рот і вуха. Після кожного дубля нас, напівосліплих, вели вимивати все це й закапувати очі краплями, щоб продовжувати роботу. І ось уявіть: у тебе обличчя в попелі, ти ледве бачиш, а режисер кричить у мікрофон: «Погляд, Кирило, погляд!».

Якщо говорити про улюблені моменти, то, по-перше, це кейтеринг. Другий — сцена, коли ми лежали в спальних мішках. Ми сильно втомилися, а поки виставляли техніку на загальні кадри, можна було навіть трохи подрімати. Але найяскравіша сцена для мене — це момент у фіналі, коли мене засипали піском. Мені заклеїли одне око й вухо, щоб туди нічого не потрапило. У цьому кадрі я почув звук грому. А це означало, що ми нарешті знайшли воду.

Попри фізичні виклики, ми отримали величезне задоволення від знімального процесу. Етап постпродакшену зайняв багато часу, тому кліп вийшов через тиждень після релізу пісні. Але це того варте — це наймасштабніша робота за всю нашу кар’єру. І нам здається, це ще й одна з найсильніших відеоробіт цьогорічного Нацвідбору.

Стиліст Gianni

На розробку двох костюмів знадобилося орієнтовно 4 дні. Ми шукали речі, які можна було б адаптувати, переробити, доповнити новими деталями. Основу знайшли в секонд-хендах — окремі одиниці одягу, які ми комбінували й нашаровували. Фізично створити ці образи було не складно, але ключовим завданням було ретельно продумати деталі.

Концепція відео — пустеля в дусі «Дюни». Проте наша мета була не створити копії персонажів цього всесвіту, а адаптувати ідею під український контекст. Наприклад, у костюмах можна помітити металеві пластини на ліктях — це елементи обладунків, які використовувалися ще в Київській Русі. Саме подібні деталі можна побачити в українських історичних фільмах і серіалах.

Фото: Anya Wayne