Рівно 73 роки тому, на початку лютого 1952, помер король Ґеорг VI. Сьомого лютого його наступниця, донька Єлизавета II, терміново повернулася з Кенії й офіційно вступила на престол. Тоді усе сталося дуже швидко: тільки-но 31 січня король попрощався з дочкою та її чоловіком в аеропорту. Єлизавета II і принц Філіп летіли заміняти короля у запланованому турне, яке мало продовжитися в Австралії та Новій Зеландії.

А вже 6 лютого, у день смерті батька, Єлизавета стала главою Співдружності та керівною королевою семи країн: Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Пакистану та Цейлону. У момент прильоту до лондонського аеропорту вона була вже у новому статусі, біля трапу літака нового монарха тоді зустріли: лорд Вултон, Клемент Еттлі та Вінстон Черчилль, Ентоні Іден.

Як кажуть, Єлизавета відреагувала на звістку стоїчно, не показавши своє горе. «Ніхто не бачив її сліз. Вона розуміла свою долю», — писав автор її біографії Роберт Лейсі. Але королівський історик Сара Бредфорд впевнена, що королева плакала пізніше, залишившись на самоті. «Хоча вона і не показувала це на людях, вона дуже любила батька. Вони були дуже близькі.

Він виховував її як майбутнього монарха. Вона читала державні папери, коли ще була принцесою. Вона зустрічалася з главами держав у неформальній обстановці».

8 лютого в Сент-Джеймсському палаці принцеса Єлизавета офіційно оголосила себе королевою, главою Британської Співдружності та захисником віри.

«Я покликана взяти на себе обов’язки та відповідальність суверена», — прочитала офіційну прокламацію королева Єлизавета II.

Церемонія прощання із королем відбулася за 3 дні 11 лютого.