Володимир Дантес звик говорити прямо: про себе, про життя, про почуття. І про книги — теж. У його домашній бібліотеці немає тисячі томів, зате кожна книга, яку він тримає на полиці, — з емоційним бекграундом, болем, сміхом або дитячою ніжністю. Неодноразово Дантес розповідав, що обожнює повість-казку «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Але ми дізналися, що він радив би кожному українцеві бодай раз у житті прочитати з творів саме українських авторів.

«Сад Гетсиманський»

Іван Багряний

Це та книга, після якої я кілька днів не міг говорити. Усе всередині мовчало й переварювало. Знаєте, коли щось настільки сильне, що ти ніби сам проходиш той шлях? Це не просто про сталінські репресії. Це про людину, яку ламають, але яка не ламається. Про гідність, яку не можна забрати. Про біль, який не зникає, але вчить.

Читати було важко, але ще важче — не читати. Це частина нашої історії, яку не можна ігнорувати. Я впевнений: кожен українець має прочитати цю книгу хоча б раз, аби краще зрозуміти, хто ми й через що ми пройшли.

«Земля Загублених, або Маленькі страшні казки»

Катерина Калитко

Цю книжку я читав повільно. Бо після кожного оповідання хотілося мовчати, переварити, видихнути. Історії, у яких немає гучних подій, зате багато правди. Про тих, кого не видно, про людей, яких витісняє світ. Але які все одно залишаються — живими, чутливими, глибокими. І хоч вони вигадані, ти розумієш: вони десь поруч. Можливо, навіть у тобі.

Це книга-укриття. Для тих, хто втомився прикидатися. Хто інший, хто колись відчував, що не вписується. І водночас це книга-підтримка, бо в ній є любов, прийняття та тиша, у якій тебе чують.

«Радіо Ніч»

Юрій Андрухович

Це історія втечі, внутрішньої і зовнішньої. Про чоловіка, який втрачає кохання та спокій, але не голос. Йосип Ротський говорить у темряву, і ти слухаєш, бо в його ефірі немає фальші. Є сміх і розпач, свобода і страх, музика й мовчання, які перегукуються з нашою реальністю болісно точно. «Радіо Ніч» — книга для тих, хто хоче не просто читати, а переживати текст. І для тих, хто вірить, що навіть після поразки звучання триває.