OTOY запрем’єрив новий кліп «Пекло» та поділився фотобестейджем. Головним елементом відео став ринг, де ніхто не б’ється. Про цей символізм і не тільки розпитали напередодні. 

Меседж треку — турбота одне про одного рятує. Як ти її показуєш у своєму житті та як її показує щодо тебе твоє оточення?

Для мене турбота — це не просто дія, а стан присутності поруч. Це уважність до іншого, бажання дати людині відчути себе в безпеці — не лише фізично, а емоційно, перед самим собою і поряд із тобою. Це здатність бути поруч у складні моменти, підтримати без зайвих слів і водночас щиро поділити радість, коли в житті іншого трапляється щось добре.

У моєму розумінні турбота — це взаємність, це постійний рух у два боки. Я намагаюся її свідомо проявляти, але ще більше ціную ту турботу, яку отримую від найближчих. Вона завжди поруч і саме вона формує відчуття глибокого зв’язку з людьми.

Бути ніжними, коли світ жорстокий. Як вважаєш, чи реально це в умовах, у яких ми живемо?

Так, я вірю, що ніжність можлива навіть у найжорсткішому світі. Особливо коли ми поряд із рідними. З тими, перед ким не потрібно тримати спину рівною, не потрібно бути сильним, дорослим, незворушним. Ніжність з’являється тоді, коли можна скинути всі ролі й просто побути собою. Інколи — дитиною. Інколи — дбайливим коханим. Або просто добрим другом, який обійме й мовчки підтримає.

Це базова потреба. Вона потрібна нам, так само як і тваринам, навіть найнебезпечнішим хижакам. Бо який би п**дець не відбувався навколо, нам усім потрібно мати хоча б одне місце, де можна бути м’яким. І виживати не через жорсткість, а через близькість.

Наскільки ти віриш у силу кохання? Як із коханою Марією Гаврилюк долаєте труднощі на спільному шляху?

До зустрічі з Марією я, чесно кажучи, не вірив у кохання як у щось реальне. Здавалося, це радше красива метафора чи вигадка з пісень і фільмів. Але я покохав — і з того моменту все змінилося. Це кохання росте щодня. Воно стає сильнішим, глибшим, титанічним.

Це усвідомлення — велике, дуже тихе й дуже потужне — дає сили проходити будь-які випробування. Ми можемо шукати різні способи впоратись, говорити по-різному, діяти по-різному, але завжди з одним чітким відчуттям всередині: ми разом.

І саме в цій здатності — розмовляти і чути — я бачу справжнє кохання. Не як драму, не як пристрасть заради пристрасті, а як простір, де тебе розуміють, де ти можеш бути собою і зростати поруч з іншою людиною.

Хто чи що для тебе є мотивацією створювати нову музику і рухатися далі?

Я не вірю в мотивацію чи натхнення — я вірю в дисципліну. У цьому плані мені дуже відгукуються слова Олександра Усика. Мотивація — річ мінлива. Вона приходить і зникає. Те саме з натхненням.

Це не про настрій, а про рішення. Про вибір кожного дня рухатись уперед, навіть коли не хочеться, навіть коли важко. І саме завдяки їй я просуваюся. Не ривками, а стабільно. Крок за кроком.

Що складніше: боротьба із собою чи з оточенням?

Для мене сьогодні найважливіша боротьба — це боротьба за державу і націю. Вона може виглядати по-різному: зі зброєю, словом, справою, мистецтвом, бізнесом чи волонтерством. У різних формах, у різних місцях, але з однією метою: зберегти й утвердити Україну.

Ця боротьба — головне, про що я думаю щодня. Усе інше — похідне. Бо якщо не буде країни, не буде нічого. І для мене сьогодні це не просто політична чи патріотична риторика — це внутрішній вибір. Це те, що визначає, ким я є і навіщо роблю те, що роблю.

Чи були в тебе моменти зневіри? У собі, у світові, у людях. 

Зневіра — це те, що мені знайоме. І вона трапляється доволі часто. У власних силах, у тому, що відбувається навколо. І коли вона приходить, у мене є кілька способів не застрягти в цьому стані. Перший — я пішов у терапію. Це був момент, коли я чесно визнав: сам не впораюся. І цей крок, ця допомога ззовні — вона мене рятує. Допомагає повертати опору всередині.

Другий — це любов і дружба. Коли поруч є кохана, коли поруч друг — ми всесильні. Разом. І тоді зневіра просто не має простору, щоби вкоренитися.  Так само як і тоді, коли є здоров’я, коли є тілесна присутність в моменті.

Бо це дуже деструктивне відчуття. Воно не народжує нічого, окрім розпачу. А я не хочу жити в розпачі. Я хочу жити в русі, поруч із тими, хто допомагає мені пам’ятати, хто я є.

Чому центральним елементом кліпу став ринг?

Ринг у моїй роботі — це метафора світу, у якому ми живемо. Світ, де щодня доводиться битися: за себе, за близьких, за правду, за майбутнє. Це постійна боротьба, тиск, темрява, яка іноді здається нескінченною. І саме ринг у цьому випадку — не про спорт. Це простір, де нас випробовують.

Люди підходять одне до одного, обіймають, торкаються, доглядають. Бо в умовах, коли весь світ вимагає сили, найбільшим актом сили стає турбота. Вміння зберегти ніжність, людяність. Саме це і дозволяє нам витримувати бій не лише на рингу, а й за його межами.

Це головний меседж роботи. Про те, що ми всі зараз у спільному поєдинку. Але якщо ми зможемо підтримувати одне одного, ми вистоїмо.

Ти став режисером кліпу «Пекло». Чи стала для тебе ця роль новим викликом?

Для мене це як продовження, доповнення моєї музичної творчості. Я не тільки репер — я рухаюся в різних напрямках. Якщо взяти IT, коли я тільки починав, — працював у дизайні, а зараз моя експертиза набагато глибша — і я вже займаюся побудовою комплексних бізнесів. Так і тут — я не хочу обмежуватися суто музикою, я прагну, щоб моя творчість була всеохопною.

Плюс, у мене завжди є таке відчуття, що без моєї участі, мого прискіпливого спостереження та контролю все буде не так, як я собі уявляю. Тому майже всі свої відео я режисую сам. І з кожною відеороботою це вдається робити все якісніше і якісніше. Звісно, не без допомоги крутої команди, яка вибудовується навколо мене.

Фото: від OTOY для JetSetter.ua