На ютуб-каналі Раміни Есхакзай вийшов спецвипуск, присвячений Афганістану. Перша асоціація з цією країною — війна, що тривала майже 50 років і перетікає з однієї фази в іншу. З Афганістаном Раміну пов’язує її походження: батько журналістки — афганець. За підтримки ГУР та його керівника Кирила Буданова вона вирушила на батьківщину свого тата. Після навчання в Україні у 80-х він так і не наважився повернутися у рідну країну.

Унікальні кадри із зайнятого талібами Кабула, повсюдно озброєних військових, відсутність жінок на вулицях, здивовані обличчя афганців, коли в людних місцях з’являється журналістка. У випуску — перші враження від країни, приголомшливі факти про нові правила та побут жінок, пояснення, як талібам вдалося викорінити корупцію, разючі історії про колишні наркопритони, одкровення колишнього радянського солдата з Донецька, який у 80-х служив в Афганістані, та багато іншого.

Перші враження від побаченого в Афганістані

Замість державних прапорів Афганістану всюди білі стяги угруповання «Талібан». На дорогах хаос. «Талібан» захопив владу в Афганістані 2021-го. Режим встановили на основі власного тлумачення законів шаріату. Жінки тут мають дотримуватися жорсткого дрескоду, і це правило обов’язкове навіть для іноземок. Аби не привертати увагу, Раміна з командою з трьох осіб та із супроводом теж вдягнені відповідно. Оскільки у жінок мають бути закриті зап’ястя, блогерка в лонгсліві та джинсах: мімікрує під місцевих.

Які заборони діють для жінок?

Окрім суворого дрескоду, жінкам заборонили навчатися, працювати, з’являтися на вулиці без супроводу чоловіка. Це і є причина, чому ми досі не зустріли жодної жінки й чому на мене здивованими очима дивляться місцеві чоловіки.

Про жорсткі правила, які запровадили таліби

Чотири роки, як люди навчилися жити в нових умовах. І багато в чому таліби досягли успіху. Наприклад, побороли злочинність на вулицях. Це визнає навіть Ахмед, який втратив роботу саме через зміну режиму. Зараз працює міняйлом на ринку.

За крадіжку передбачено ампутацію руки, за повторну — другої, у певних випадках допустима навіть публічна страта. Але чи є відчуття, що тут щодня комусь відрізають руки? Ні, такого немає.

Про колишніх ворогів, які стали друзями

Гірська дорога на Саланґ. Колись стратегічно важливий перевал. Саме по ньому йшли радянські каравани з технікою та провіантом. Про ті часи інтервенції нагадують лише танкові могили: сотні спаленого заліза назавжди вкопалися в тутешні піски. Між горами Саланґу запеклими ворогами були ці два чоловіки: Олег, розвідник радянської армії, і Саїд — командир місцевих моджахедів.

«Я прибув сюди 1986 року. І у 1986–1987 роках у нас було завдання знайти Саїда для певних цілей. У нього було те саме завдання знайти нас». Це зараз вони найкращі друзі, але колись намагалися вбити один одного.

Про усвідомлення окупації та паралелі між війною в Афганістані й війною росії проти України

«Я був тут, уже зараз, з роками й досвідом розуміючи це не в ролі радянського солдата, а в ролі радянського окупанта. Такими ж наразі є російські військові, які перебувають на території України.

Що їх чекає? Не знаю. Те саме розчарування, яке пережив я через якихось 3–5 років після повернення з цієї країни, що насправді була цілком мирною, гостинною, прихильною. Такою самою, як і Україна. Чому цього не розуміє російський народ? Росіяни, які йдуть убивати наших дітей, наших людей. Для мене це, чесно, незрозуміло. Найстрашніше сьогодні — війна. Росіяни цього не розуміють. Вони прагнуть продовжувати її далі».

Про культурні та сімейні заборони для жінок в Афганістані після приходу «Талібану»

«Чоловіки в сім’ї не хочуть бачити своїх дружин на чужих відео. Для Афганістану це велика проблема. Таке суспільство. На жаль, у цьому плані Афганістан дуже відсталий. Якою була наша культура тисячу років тому, такою й залишилась. Люди не хочуть змінюватися. І саме через це, можливо, вони не хочуть створювати собі проблеми на рівному місці, знімаючись», — зізнається Нілофар.

Нілофар Айюбі про переслідування та боротьбу за права жінок

Нілофер Айюбі таліби занесли в чорний список. Її разом із чоловіком намагалися вбити кілька разів. Айюбі багато років боролася за права жінок в Афганістані: «Ми кинули все. Я взяла лише документи й трохи грошей. На вулиці хаос. Люди бігли, кричали, матері тримали дітей на руках. Всі прагнули до воріт аеропорту. Було спекотно. Ми стояли годинами, хтось стріляв угору. Я бачила, як люди падали, як діти губилися серед натовпу. Ми вилетіли до Варшави. Я сиділа біля вікна, дивилася вниз і бачила, як Кабул тоне у пилюці. Це був не просто дім, а країна, яка згорає на очах».

Фото: надано пресслужбою