Прима-балерина Катерина Кухар взяла участь у фотопроєкті Ростислава Арно, присвяченому легендам українського балету. Проєкт поєднав у кадрі кілька поколінь українського балету. На світлинах керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної Катерина Кухар та студентки Домініка Федорова та Анна Салімовська презентували бронзову скульптуру, яку створив Дмитро Войтович.

У центрі уваги — скульптурна композиція, присвячена легендарному дуету Тетяни Таякіної та Валерія Ковтуна в образах і позі із балету «Лісова пісня». Вона створена до 75-річчя Тетяни Таякіної та буде встановлена в Київському державному фаховому хореографічному коледжі її імені. Під її керівництвом понад 20 років випускалися десятки світових зірок балету, котрі нині танцюють у всьому світі.

Катерина Кухар про Тетяну Таякіну

Вона була людиною надзвичайно дисциплінованою, чесною і відкритою. Без подвійних стандартів, без подвійного дна, у неї було біле — це біле, чорне — це чорне. За таку принциповість й відкритість Тетяну Олексіївну багато хто не любив, про неї багато пліткували, але я від цього абстрагувалася, мені це було нецікаво, адже зрозуміло, що будь-якого керівника обговорюють за спиною. А вона була чистою людиною й навіть не зважала на плітки та інтриги.

Вона не брала хабарів, не займалася «за гроші» з учнями, вона давала урок тільки тим, кого вважала талановитими, була людиною принципу, честі, хоча у ній було багато внутрішнього болю. Я ніколи не лізла в розмови про неї й так само не лізла їй в душу. Я знала її тільки в роботі, і це було найважливіше.

Тому я пам’ятаю Тетяну Олексіївну тільки під час уроків у балетних залах. Наші стосунки були суто професійними. Я бачила її в коридорах лише мигцем і завжди робила кніксен — для мене вона була небожителем, недосяжною величиною, до якої складно дотягнутися. Але якщо вона вже допускала тебе у свою орбіту, то цим шансом потрібно було користуватися максимум. Тому всі мої історії з нею пов’язані насамперед із зауваженнями та роботою.

Зазвичай же «Катюша». Але найстрашнішим покаранням було її мовчання й ігнорування. Тоді ти без слів розумів, що зробив щось не так.

Ніхто в мене не вірив, крім Таякіної, навіть я сама, коли їхала на міжнародний конкурс в Лозанну. Ні мій педагог, ні хореограф, що ставив номер, саме Тетяна Олексіївна взяла мене та Аліну під опіку й після основних занять щодня працювала з нами кожен день абсолютно безкоштовно, готувала до конкурсу, вкладаючи своє знання та серце, і я рада, що тоді виправдала її віру.

Скульптор Дмитро Войтович про свій виріб

Працювати з балетним тілом складно, але я отримую велике задоволення від таких символічних та симфонічних речей, коли все так складно і водночас просто. Робота над цією скульптурою мені нагадує водоспад, у тому сенсі, що коли падає вода, вона огортає собою каміння і тим самим обробляє його, й робота над цим балетним образом була схожа на цей процес. Мене це дуже надихає.

Фото: Ростислав Арно
Макіяж: Ольга Слюсар