Подружжя архітектора Павла Пекера та художниці Юлії Моховікової вже майже рік живе разом у заміському будинку, що був спроектований та побудований Павлом. Кожен квадратний сантиметр дому наповнений функціональністю, а кожна деталь інтер’єру знаходиться на своєму місці. Тож ми із радістю завітали в гості до Пекерів та розпитали пару про їхній родинний простір.

Успішний будинок — той, який із часом не стає гіршим. Якщо людина починає там жити і цим псує простір — значить, все зроблено тільки заради гарної картинки, а не заради самої людини. У нас все зроблено заради людей, тому і виглядає по-справжньому.

Павло та Юля живуть за містом разом вже 327 днів. Як зізнався Паша, він все життя до цього жив у місті та навіть не уявляв, що стане заміським жителем. Але якось одного ранку все змінилося:

Я вирішив, що краще побудувати будинок, ніж жити десь у висотці із сусідами та повними дворами запаркованих автівок.

Між іншим у Юлі був свій вагомий аргумент:

У мене просто не було вибору — я закохалася у власника дому.

Плюси заміського життя

Юля: Рівень комфорту і, звісно ж, повітря.

Павло: Свій міні-огород, свіже повітря, багато простору.

До того ж тут є озеро, тож взимку можна кататися на ковзанах і грати в хокей.

А також просто з вікна можна ловити рибу: її тут багато. Навіть будівельники брали з собою лише картоплю або макарони як гарнір, а «основну страву» ловили вже тут, на місці.

Мінуси заміського життя

Юля: Менше ходжу пішки. Коли жила одна на Печерську, багато гуляла та їздила на велосипеді.

Павло: Дуже багато часу проводжу за кермом.

Спільні рішення/конфлікти щодо інтер’єру

Юля: Паша — найкрутіший архітектор в Україні, а в мене, попри архітектурну освіту, немає жодного архітектурного таланту. Я люблю те, що створює чоловік.

Павло: Оскільки Юля приїхала до мене, коли будинок вже був готовий, то усі зміни були тільки на краще. Я давно хотів придбати кілька картин Юлі в свій інтер’єр. І ось, як бачите, тепер у нас ціла її галерея (сміється).

Так, наші професії творчі, але ми всі дуже організовані люди. Наприклад, я дуже не люблю щось шукати. Я знаю, де все в мене знаходиться. З нами ще живе мій син Платон. Він теж доповнює інтер’єр своїми малюнками, наклейками та магнітами скрізь, де є металеві поверхні.

Три улюблені речі в домі

Юля: чорні стіни у передпокої, на яких можна малювати, проектор, камін.

Павло: камін, проектор, мангал.

Про меблі

Павло: Усі меблі в кімнатах виготовлені з екологічно чистого ясеня. Ліжко у нас 2 х 2 метри, щоб не було мало.

Цікаво, що в домі подружжя все створено з думкою про його мешканців.

Human based architects, коли потреби людини в пріоритеті.

Павло: У нас є невеликий передпокій з теплою підлогою, а поруч із ним майстерня Юлі. Щоб відразу покласти продукти в холодильник, коли приходимо додому, ми розмістили кухню після передпокою. Приємно дивитись у вікно, коли пораєшся на кухні.

А снідаємо ми за барною стійкою.

А ще у нас є камін. Під сходами — Нарнія. У підвалі переважно лежать іграшки — роботи, конструктор Лего тощо.

Про мистецтво

Паша: Як сказав друг Юлі: «Людина може придбати розкішний будинок, носити брендовий одяг, їздити на крутій тачці, але на стіні у нього висітиме Део Ланос». У нас усе з точністю навпаки — інтер’єрний живопис на рівні.

Юля: Є тут картина мого друга Ігоря Макєдона, зроблена із грошей. І де б я не була, вона завжди їздить зі мною. Є також маленька картинка моєї подруги, яка відкрила власну галерею у Франкфурті.