JS продовжує знайомити вас із надважливою ініціативою, яка допоможе врятувати життя військових. НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» представив артпроєкт для підтримки створення сучасного інклюзивного ургентного відділення госпіталю. Завдяки цьому українські військові матимуть комфортні умови перебування у шпиталі після поранення, а медики — змогу надавати високоякісну допомогу в належний спосіб.

У результаті співпраці з творчою командою — фотографинею Міною Сорвіно та стилісткою Анною Єгоровою — народився артбук «Із полум’я зродились» із художніми портретами військових, їхньою поезією та віршами класиків, а також сюрреалістичними українськими пейзажами. Серед авторів — Ірина Солошенко, керівниця проєкту будівництва. Продюсерами стали полковник Сергій Литвинко, завідувач приймального відділення госпіталю, Володимир Нечипорук та Іраіда Медведєва, яка співпрацює з легендарними українськими митцями та музеями. Назва проєкту є омажем до твору поета Олеся Бабія, який перетворився на легендарний гімн ОУН УПА.

Підтримайте проєкт, придбавши артбук на сайті за донат розміром від 5 000 гривень.

Відкриваємо куліси та знайомимо вас із героями артбуку. З нас — знайомство, з вас — підтримка ініціативи.

Дмитро Шандра

Молодший сержант Національної гвардії України, бойовий парамедик, поет, письменник, видавець. Народився в Києві та провів дитинство у мальовничому селі Піщане на Черкащині, де жили його предки з давнього козацького роду.

Дмитро — учасник Революції гідності та один із тих, хто взяв на себе найстрашніше під час боїв за Мощун — мінометний обстріл росіян. Тоді це уповільнило просування окупантів та надало можливість іншим бригадами ЗСУ спинити та розбити їх. У лютому 2022 року Дмитро прийшов до ТРО, згодом мобілізувався до ЗСУ, а вже звідти — до полку «Азов» Національної гвардії України.

Із 16 років він пише вірші та есеїстичну прозу, у яких поєднує міфопоетичне бачення світу, діалог із божественним та брутальні, навіть трагічні наративи людського буття. Теологія ненависті — так поет описує власний жанр. Понад усе любить свою доньку, батьків, сестру та кохану дівчину. Надзвичайно цінує своїх побратимів. Має художнє, експресивне сприйняття дійсності, при цьому зберігає непорушний внутрішній орієнтир та стійкість у повсякденні і на фронті.

Дмитро продовжує писати вірші та коротку прозу під час ротацій, фіксуючи свої відчуття та гротескний «окопний» побут, унаочнює химерну та животрепетну естетику війни. Для багатьох ця естетизація стає терапією, що допомагає витримати жах та смертельну втому.

Іван Олексійович Тимочко

Військовослужбовець бригади імені короля Данила, голова Ради резервістів Сухопутних військ України, військовий експерт.

Іван — історик за фахом та напрочуд талановитий педагог, якого дуже цікаво слухати. А ще артилерист, який вдало знищує ворожі цілі. Народився у карпатському селі Лавочне та гартував свій характер серед бурхливих річок, правічних лісів та гір. Підлітком ріс на розповідях старших людей про УПА та згадує, що деякі з них самі були учасниками опору.

Змалечку Іван зачитувався історичною та пригодницькою літературою, а пізніше — політологією та соціологією. Тож цілком логічним було рішення стати істориком. Так Іван здобув у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка мирну вчительську професію та навчав дітей у школі рідного села. Зараз вся країна знає його як голову ради резервістів сухопутних військ та бійця однієї з найкращих бригад ЗСУ.

Переїхавши до Львова, Іван став учасником патріотичних рухів, активним учасником Революції гідності на боці протестувальників. А 2014 року здобув посаду заступника начальника управління у Департаменті соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації.

Проходячи військову службу, Іван не покидав стежки інтелектуального та кар’єрного розвитку — закінчив регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при президентові України. Після трьох років служби демобілізувався через погіршений стан здоров’я та не полишав активної участі в житті українського війська, ставши активним учасником ветеранських організацій та одним з ініціаторів Координаційної ради учасників бойових дій при Львівській обласній адміністрації.

Окрім того, Іван долучався до зборів резервістів, а під час чергового заходу відкритим голосуванням його обрали головою ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ. Він залишається ним досі.

Із першого дня широкомасштабного вторгнення росії пішов до армії та вирушив на фронт у район Попасної Луганської області. Брав участь в обороні Києва, а також здійсненні заходів із відсічі та стримуванні збройної агресії росії в Україні на Миколаївщині, Донеччині, Харківщині і Херсонщині.

Олександр Гончаренко «Чркес»

Чркес пішов на війну захищати Україну навесні 2014 року. Він один із тих, кого не шукали військкомати. Той, для кого важливим є захист Батьківщини, а не служба в армії. Не дочекавшись офіційного призову, він вирушив добровольцем до батальйону Національної гвардії імені Сергія Кульчицького. Щоб не просто вижити, але й бути ефективним у бою, доброволець навчався всьому і намагався робити більше, ніж від нього вимагали. Спочатку отримав бойовий досвід снайпера, згодом опанував й інші спеціальності.

За кілька років, коли активна фаза російського наступу вщухла, Олександр поїхав до США, давши собі обіцянку — повернутися, коли його країна буде потребувати цього найбільше. Покинувши бізнес, 15 лютого 2022 року він повернувся. Розумів, що ймовірність повномасштабного російського вторгнення дуже велика. Він уже знав, куди йти — до своїх бойових побратимів, поряд із якими виборює Україну зараз.

Сьогодні Чркес — командир підрозділу в батальйоні імені Сергія Кульчицького «Зайчики Чркеса», який вони переформатували з лінійного стрілецького підрозділу в окремий — аеро- та радіорозвідки. Поруч із ним його побратими, люди, які за покликом серця захищають свою країну в гарячих точках на Сході України.

Мотивація кожного з них дає спільні бойові досягнення у знищенні ворога. Кожен прийшов із чітким розумінням того, що потрібен країні саме зараз. Вони — очі та вуха військових на передовій. Незалежно від того, чи працюють вони з артилерією, коригують її вогонь, чи надають цінну інформацію з радіоперехоплень ворога. Усе це є важливою складовою роботи взаємодії підрозділів на передовій, що наближає нашу перемогу.

Фото: Міна Сорвіно

Стиль: Анна Єгорова

Продюсери: Сергій Литвинко, Володимир Нечипорук, Іраіда Медведєва

Авторки проєкту: Міна Сорвіно, Анна Єгорова, Ірина Солошенко

Детальніше про проєкт: сайт, фейсбук, інстаграм