JS продовжує знайомити вас із надважливою ініціативою, яка допоможе врятувати життя військових. НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» представив артпроєкт для підтримки створення сучасного інклюзивного ургентного відділення госпіталю. Завдяки цьому українські військові матимуть комфортні умови перебування у шпиталі після поранення, а медики — змогу надавати високоякісну допомогу в належний спосіб.

У результаті співпраці з творчою командою — фотографинею Міною Сорвіно та стилісткою Анною Єгоровою — народився артбук «Із полум’я зродились» із художніми портретами військових, їхньою поезією та віршами класиків, а також сюрреалістичними українськими пейзажами. Серед авторів — Ірина Солошенко, керівниця проєкту будівництва. Продюсерами стали полковник Сергій Литвинко, завідувач приймального відділення госпіталю, Володимир Нечипорук та Іраіда Медведєва, яка співпрацює з легендарними українськими митцями та музеями. Назва проєкту є омажем до твору поета Олеся Бабія, який перетворився на легендарний гімн ОУН УПА.

Підтримайте проєкт, придбавши артбук на сайті за донат розміром від 5 000 гривень.

Відкриваємо куліси та щосереди знайомимо вас із героями артбуку. З нас — знайомство, з вас — підтримка ініціативи.

Янкі Бєларускі

З перших тижнів повномасштабного вторгнення тікток Янкі став одним із найпопулярніших. Доброволець із Білорусі, який воює за Україну, висвітлював військовий побут на фронті та частково — бойові завдання. Разом із побратимами вони багато жартували та змушували сміятися наляканих та стривожених людей у тилу. Це допомагало не потонути у тривозі. Утім, за цих харизматичних та усміхнених хлопців усі хвилювалися, як за своїх рідних.

Янкі нагадує галантного джентльмена зі сторінок оповідань та кінострічок про прекрасну епоху, що панувала у Європі на порозі ХХ століття. Його широкі плечі, кінематографічні вуса та інтелігентність багатьох причаровують, а почувши його гучний сміх, що часом переходить у веселий регіт, складно втримати серйозне обличчя. Попри почуття гумору та доброзичливість цей білорус із позивним Янкі — справжня загроза для окупантів.

Ігоря поранили під час народних протестів у Білорусі, коли той активно виступав на боці протестувальників, котрі прагнули вибороти свободу для своєї країни та позбавитися ярма диктатури чинного президента. Тоді хлопець зазнав травми через світлозвукову гранату. Коли ж на нього почали полювання силові структури, він переїхав до України.

На початку повномасштабного вторгнення Янкі одразу став добровольцем та вже згодом боронив разом із захисниками України міжнародний аеропорт у Борисполі та звільняв від окупантів села у Київській області. Україну він вважає своїм другим домом та мріє звільнити від ворожої навали разом зі своєю рідною Білоруссю.

У своєму мирному житті Янкі багато років присвятив футболу, а згодом — єдиноборствам, зокрема джиу-джитсу. Веде свій телеграм-канал, блоги в Instagram і TikTok, аби залишити згадку про історичні події. Нині Бєларускі Янкі зі зброєю в руках захищає Україну у складі Добровольчого корпусу.

Віталій Киркач–Антоненко «Красивий»

Військовий, доброволець, патріот України родом з Донеччини, який загинув за свій народ.

Риси обличчя Віталія нагадували класичні образи Дюрера та Рафаеля, а очі світилися любов’ю до всього живого, немов він носив у серці таємницю самого Всесвіту і знав, що кожна квітка, кожна усмішка людини та кожен промінь сонця — її прояв. Побратими нагородили Віталія позивним «Красивий».

Із допису Наталки Киркач–Антоненко, дружини загиблого воїна: «У перший день повномасштабної війни Віталій пішов боронити нашу країну. Україна та служіння їй завжди були на першому місці для нього. Це непоправна втрата для патріотичного руху Донеччини.
Ми зустрілись у Донецьку 2004 року під час виборів. Наша спільна проукраїнська позиція зблизила нас на все життя.

Команді проєкту «Із полум’я зродились» та, зокрема, Ірині Солошенко вдалося майже неможливе — витягти Віталія з фронту на кілька днів, щоб провести зйомку. Так, воїн встиг зустрітися зі своєю коханою востаннє та дізнатися, що Наталка носить під серцем нове життя, доньку, яку подарував їй 12 тижнями раніше.

Віталій народився у селі Майдан Слов’янського району Донецької області. Коріння його роду веде глибоко в давнину української історії. Змалку Віталій малював, танцював та проявляв талант в усьому, чим займався. Ще студентом ДонНУ він виступав разом із однодумцями за те, щоб виш назвали іменем Василя Стуса, активно підтримував акції та заходи пам’яті героїв Крут, жертв Голодомору та проукраїнські мітинги.

У Донецьку та Слов’янську вів проукраїнську громадсько-політичну діяльність разом із дружиною, а з 2014 року активно займався волонтерською ініціативою та частину свого прибутку виділяв на армію. Вічна пам’ять полеглому в бою героєві.

Олександр Погребиський «Патріот»

Олександр Погребиський — депутат Київради, сержант ДШВ ЗСУ. Коли Олександр приїхав на зйомку, нас вразила його впевнена та спокійна ввічливість, яку при спілкуванні доповнює щирість та простота. Наче людина має в собі готовність прийняти інших людей такими, які ті є.

Чомусь нам стало очевидним, що Олександр не витрачає зайвих зусиль на те, щоб сперечатися та переконувати когось у своїй правді, але у принципових питаннях має непохитну позицію. Проте правда зараз стоїть за ним і точно не потребує доказів.

Ветеран ООС і громадський активіст. Олександр почав роботу в Міністерстві оборони у 2019 році. Тоді його першою метою було реформування системи забезпечення службовим житлом військовослужбовців. Свої досвід та освіту він вирішив і надалі спрямовувати на допомогу армії та був проєктним менеджером найбільшого будівництва в ЗСУ за всю історію існування незалежної України.

У 2015 році, коли рідні Олександра демобілізувалися, він без вагань вирушив туди сам. Військовий обов’язок для нього є священним та непорушним. Нині Олександр несе службу в 46-й аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ та брав активну участь у найзапекліших боях, включно з деокупацією Херсона. Понад усе прагне, щоб покоління, яке живе зараз та існуватиме в майбутньому, мало шанс усвідомити свою унікальність як нації та відстояли незалежність України раз і назавжди.

Олександра нагороджено орденом «За заслуги» 3-го ступеня за значний внесок у розвиток держави.

Благодійний марафон

15 травня відбудеться марафон на підтримку проєкту створення сучасного приймального відділення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Ініціатори — два військові — Сергій Храпко та Олександр Швецов, які були раніше пацієнтами шпиталю.

Дистанція, яку мають пройти хлопці назустріч один одному, становить 120 км. Це 171480 кроків. Сергій виходить з Києва, Олександр — з Житомира. Десь на трасі вони мають зустрітися. Старт 15.05 о 12:30 від табличок «кінець Києва» і «кінець Житомира». Кожен крок для них — непрості зусилля. Але бажання допомогти пораненим значно сильніше. У ваших силах довести їм, що всі їхні зусилля не марні. Кожен донать у 22 гривні — це один їхній крок. Кінцева мета — збір коштів на гастроскоп вартістю 3 633 420 грн.

Надсилати донати потрібно в банку за посиланням. 

Фото: Міна Сорвіно

Стиль: Анна Єгорова

Продюсери: Сергій Литвинко, Володимир Нечипорук, Іраіда Медведєва

Авторки проєкту: Міна Сорвіно, Анна Єгорова, Ірина Солошенко

Детальніше про проєкт: сайт, фейсбук, інстаграм