Як відомо, краще вчитися на чужих помилках. У ексклюзивному матеріалі для JS своїм досвідом на шляху до успіху діляться засновниці міжнародного ком’юніті для жінок-лідерок у сфері IT Wtech — Вірослава Новосильна і Вікторія Тігіпко, а також спікерки — Єлизавета Скічко-Юрушева, Тетяна Яловчак, Тамріко Шолі, Галина Палійчук та Ангеліна Дорофєєва.

Вікторія Тігіпко

Засновниця і керуюча партнерка венчурного фонду TA Ventures, президентка Одеського міжнародного кінофестивалю, голова Наглядової ради Української кіноакадемії, співзасновниця клубу приватних інвесторів iClub і жіночого бізнес-ком’юніті WTECH.

Труднощі — це обов’язкові супутники кожного успіху. Сильну людину вони не просто мотивують, а спонукають ще більше цінувати досягнуте.

Механізм роботи TA Ventures зараз відлагоджений, як у військовій організації: у нас прописані всі процеси, таймінги, плани, зони відповідальності, об’єми чеків на кожен етап. Ми теж певною мірою вчилися на своїх помилках. Іноді виписували чеки без належного due diligence. Тепер завжди робимо його самі.

Два роки тому, засновуючи ком’юніті Wtech, ми з Вірославою Новосильною теж були готові до труднощів. Але вони були здебільшого організаційні. Від ідеї до першого мітапу пройшло всього кілька місяців — і за цей короткий термін ми організували першу зустріч Wtech. До кінця 2019 року наше ком’юніті налічувало 1500 учасниць. Зараз їх уже 3500. На початковому етапі в нас був 21 едвайзер, наразі — більше 40 із різних вертикалей бізнесу. Ми досить швидко охопили всі міста-мільйонники. У наших планах — вихід на міжнародну орбіту. Уже запустили Wtech у Великобританії, на черзі — США, Німеччина, Франція, інші країни.

Найважче було перелаштуватися, бо протягом десяти років фестиваль успішно розвивався лише в офлайні. Цьогоріч для ОМКФ ми розробили спеціальну платформу oiff.online, де за дев’ять днів показали понад 120 фільмів. Маємо, чим похвалитися: 30 тисяч унікальних користувачів відвідали нашу платформу. Загалом усі події фестивалю отримали 270 тис онлайн-переглядів.

Вірослава Новосильна

CEO та засновниця Slova Tech PR — агенції, що працює з IT-бізнесом, технологічними стартапами та венчурними фондами на світових ринках.

Свого часу я заснувала копірайтингову агенцію — сформувала штат співробітниців, набрала замовлення і почала працювати. Проблема виявилася у тому, що перше завдання я взяла з жорсткими дедлайнами, а журналісти в останній момент надсилали неякісні тексти. Довелося не спати тижнями, переписувала усе, щоб вкластися в терміни. Завалена роботою, я зрозуміла: не можна покладатися лише на резюме і тестове завдання кандидатів, тим більше — брати жорсткі дедлайни.

Іще один професійний форс-мажор. Ембарго — це, коли ти «по секрету» розповідаєш кільком ЗМІ важливу новину і просиш нікому не говорити до певного дня і часу, а потім журналісти водночас поширюють цю новину. Я готувала анонс інвестицій півроку. Не тому, що було складно, а тому що клієнт постійно переносив дату. І тут ми домовилися, що 13 червня знімаємо ембарго. У ніч з 7-го на 8-ме я святкувала день народження. Почали сипатися гнівні повідомлення журналістів із посиланням на TechCrunch із нашої новини. Виявилося, що клієнт підключив іншого піарника і не познайомив нас.

Що з цього досвіду я винесла для себе? Усе можна вирішити, будь-які труднощі можна подолати — самотужки або з партнером. Головне — це люди.

Єлизавета Скічко-Юрушева

Кураторка проєктів Fairmont Grand Hotel Kyiv та Riviera House, генеральна менеджерка і власниця ресторану VOGUE Café, засновниця благодійного фонду «Обираємо майбутнє разом».

Я відкривала перше Vogue café на Сагайдачного, 11 у 2014 році. Саме в той час почалася Революція Гідності, і людям стало не до розкоші. Тож я прийняла рішення заморозити бренд і спробувати пізніше. Через два роки, навесні, ми стартували знову, але вже у готелі Fairmont. Це був той момент, коли не очікуєш від місця такої популярності, а воно «вистрілює», і до нас йде величезний потік відвідувачів. Виявилося, що штатний розклад і закупівлі, які я розраховувала на перший місяць, взагалі неефективні. У перший же тиждень почала переписувати весь бізнес-план.

Звичайно, не хочеться потім скорочувати штат, якщо людина не виправдає очікувань, але все ж таки важливо виходити не лише з оптимістичного сценарію. Краще навчитися знаходити золоту середину. Аж ніяк не можна було передбачити пандемію.

Я працюю в люкс-сегменті — це п’ятизіркові готелі та заклади преміум-класу. Втратити якості сервісу тут неможливо, адже гості все одно мають почувати себе у люксі. Це для мене було найважчим. У цьому випадку треба робити скорочення і ставати більш гнучкими.

Працювати півроку взагалі без бюджету дуже складно, бо не розумієш, що відбувається на ринку. Навіть зараз, складаючи бюджет на наступний рік, я не можу передбачити, що станеться. Ситуація навчила мене працювати тут і зараз, адже раніше ми всі жили в прогнозах і бюджетуванні на майбутнє. А зараз маємо жити сьогоднішнім днем і коригувати все у процесі.

Звичайно, не обійтися без мінімальних втрат, але ліпше так, ніж потім змарнувати набагато більше часу і сил. У мене вже достатньо досвіду, щоб збагнути: якщо проєкт існує півроку і з нього не вимальовується кінцева картина, це шлях в нікуди. Я не сприймаю такі ситуації, як провал. Швидше, як те, що має статися і з чого я неодмінно повинна взяти позитивний досвід.

Тамріко Шолі

Письменниця, відома своїми книгами «Всередині жінки» і «Всередині чоловіка», у яких зібрані історії реальних людей і одкровення самої Тамріко.

Із факапів найбільше запам’ятався мій перший тираж книги у 2012 році. Тоді мені не вдалося достукатися до видавництв, і я надрукувала книжку за свої кошти. Наклад був всього 500 примірників. Однак мій бюджет був обмежений. Довелося економити у тому числі на професійній літературній вичитці. Оформлення обкладинки було примітивним, бо у той момент я не мала ні достатньо бачення стилю, ні розуміння, що саме потрібно. У підсумку книга рясніла помилками і стилістичними недоліками настільки, що я проплакала два тижні та всерйоз збиралася спалити весь тираж. Та мене підтримали друзі. Вони взялися за підрахунки і фідбек та з’ясували, що одну книгу прочитали близько шести осіб (передаючи з рук у руки).

Декілька років потому стався ще один неприємний випадок. Під час чергового тиражу вже під супроводом видавництва, професійний літред в одному із розділів книги замінив героїні назву сукні. Виходило, що на початку бесіди вона була в одному одязі, а вкінці — вже в іншому, хоча практично цього не могло відбутися. Моя помилка — я не вичитала книгу після редакторських правок, хоча мала б це зробити. Унаслідок цього тримала трильйон обурених листів від читачів. Того редактора добряче оштрафували, а для мене урок на все життя — ніколи не економити на технічній частині підготовки видання і завжди перевіряти продукт перед випуском.

Це точно не було друкарським браком. Імовірно, хтось із відвідувачів або самі співробітники магазину виривали епізоди, які їм припали до душі (чому просто не сфотографувати — не розумію). Так чи інакше це книжковий вандалізм.

Що робити в такій ситуації і як зрозуміти, хто винен? Спочатку я страшенно переживала, безкоштовно відправляла читачеві новий екземпляр. Настільки мені було соромно і ніяково за інших людей. Пізніше зрозуміла, що так працюю в мінус, та й немає в цьому моєї провини. У моїх силах — висловити співчуття, пояснити конкретній людині, хто і за що відповідає, надіслати скріни відсутніх сторінок і поскаржитися адміністрації магазину. Із тих пір я регулярно публікую у соцмережах пости про те, як функціонує книжковий бізнес, щоб читачі краще розбиралися в процесах і розуміли, до кого звертатися у разі неприємностей. Читачі цінують такий підхід.

Окрім того, я часто зіштовхуюся з фінансовим знеціненням праці автора. Уявіть, що ви керуєте магазином або рестораном. До вас приходить відвідувач, бере товар із полиці або з’їдає страву, а потім спокійно йде, не заплативши. Зі мною таке відбувається мало не щодня. Але найприкріше — більшість людей вважають це нормальним. Відомий аргумент: «Якщо публікуєш текст у соцмережі у відкритому доступі, готуйся, що його можуть присвоїти». Я не згодна із цим. Наприклад, у Німеччині та інших європейських країнах є практика викладання товару на прилавок у декількох метрах від входу до магазину. Без жодної охорони. Це теж своєрідний відкритий доступ. Однак, уявляєте, у 99% випадків ніхто нічого не бере просто так.

Люди пишуть, що читають мої книги в електронному варіанті. Це теж погано, адже я не співпрацюю із цими порталами і не отримую з цього жодної копійки. Подарувати комусь книгу або дати почитати — це святе і приємне. Все інше — знецінення праці письменника. Як із цим бути? Наразі я в процесі оформлення торгової марки. У мене з’явився юрист, який допомагає боротися з «піратством» і недобросовісними учасниками книжкового ринку.

Тетяна Яловчак 

Перша українка-рекордсменка, яка підкорила Еверест і сім найвищих вершин на семи континентах. Має три вищі освіти, авторка книги «Підкори свій Еверест», проводить мотиваційні лекції.

Часто люди можуть говорити: «Їй просто пощастило». Згодна, везіння й чудеса трапляються, але щоб сталося чудо, потрібно бути наполегливою і самодисциплінованою. Я розповім про один із моїх найболючіших факапів. Ця історія допомогла мені вирости, стати кращою для себе.

У 2014 році я залишилася у Києві ні з чим, точніше, з валізою літніх речей. Почалися дні депресії, болю і незнання, куди рухатися. У країні війна. Туристичний бізнес нікого не цікавить. Я часто ходила в лісові походи. В атмосфері спокою і єднання з природою просила всі небесні сили допомогти мені зрозуміти: куди йти далі? Так я придумала собі мету — Еверест.

Зібрала прес-конференцію. На захід прийшли головні телеканали країни. Моя мета була проста — знайти гроші на експедицію. Коштів не знайшла, але сюжет побачила ще одна українка — Ірина Галай. Пізніше вона мені сказала: «Якби не побачила тебе по телевізору, я б не наважилася». Усе йшло добре. Зі світу по нитці я назбирала кошти на свою мрію.

Наша зустріч із Іриною відбулася в базовому таборі Евересту. Експедиція тривала успішно. І ось, у момент нашого виходу на «дах» світу мій тренер каже: «Танюшо, я рекомендую йти тобі на день пізніше, щоб у поспіху і в змаганні між собою ви не загинули». Я скрикнула, що він ненормальний дурень, м’яко кажучи, і що я піду в першій групі, адже мені потрібна перемога. Добу я мучилася, думала, плакала, але вирішила зробити так, як каже тренер. Все ж таки у нього досвіду більше.

Слава Богу, всі живі і здорові спустилися. Але мене це не влаштовувало. Я лилася і ображалася на себе. Навіть довелося звернутися до психоаналітика, подумала, що він мені мізки вправить… Так і сталося.

Я вирішила виконати програму «7 вершин». У світі таких жінок усього 12. Мені потрібно було підготуватися фізично, морально і матеріально. Коли ми з Галай були разом на прес-конференції, вона заявила, що теж йде на рекорд «7 Вершин». Тоді я подумала: «Знову гонитка, поспіх… Чому це відбувається зі мною? У цієї людини немає власної мрії?». Час минав і через рік я все-таки підкорила вершину першою.

Я знаю, що хочу жити в комфорті, подорожувати і радіти. Якщо я змогла підкорити «7 Вершин», значить, зможу набагато більше. Якщо змогла я, значить, можеш і ти. Головне — мрія, бажання і дисципліна. Я нікого не кличу в гори, а закликаю ставити масштабні цілі, на зразок Евересту, і досягати їх.

Галина Палійчук

Керівниця Growth Shop Ukraine

Моя перша велика невдача сталася в Канаді, де я прожила понад три роки. Я займалася своїм першим стартапом — бізнес-інкубатором для іммігрантів у Ванкувері. Але врешті-решт він так і не реалізувався. Тоді я ще не знала, що зі стартапами так трапляється, як і з будь-яким бізнесом. Для мене це було дуже болісно. Про проєкт навіть зробили репортаж на місцевому телеканалі, де я, окрилена успіхом, розповідаю, як у нас все добре виходить. Лише через кілька років я зрозуміла, що той досвід був крутіший за навчання на МВА. Ця історія навчила себе валідувати бізнес-модель, укладати партнерства, знаходити гроші й ефективно спілкуватися з людьми. До того ж мій проєкт відібрали до престижного акселератору Університету Британської Колумбії, завдяки чому я потрапила до стартапу та інвест-тусовки «столиці інновацій Канади».

Я сиділа у третьому ряду, слухала виступ, дивилася на його різнокольорові шкарпетки і думала: як же круто було б попрацювати в парламенті Канади. Мене цікавило, як взаємодіють бізнес та уряд. І через рік так і сталося. Я отримала престижну стипендію від Конгресу Українців Канади на проходження 10-місячного стажування в офісі депутата парламенту і на той час міністра закордонних справ Канади, Христі Фріланд. Трюдо я бачила доволі часто і навіть побувала у нього вдома на щорічній вечірці для членів команд депутатів Ліберальної партії.

На початку минулого року я повернулася до України і зараз очолюю український офіс британської маркетингової компанії повного циклу Growth Shop. Ми допомагаємо брендам швидко зростати на міжнародних ринках. Тут я реалізовую все, що люблю, і вношу західне мислення й креативність у побудову ефективних команд.

Ангеліна Дорофєєва

PR and communications в Uklon

Я працюю у сфері комунікацій вже понад п’ять років і з кожним роком все більше полюбляю свою роботу. За цей час я встигла попрацювати з благодійними організаціями, персональними брендами, компаніями-лідерами у своєму бізнесі. За моїми плечима — десятки івентів і стратегій, сотні інтерв’ю та матеріалів для ЗМІ, мільйонні благодійні проєкти і кампанії. Однак, як у всіх, час від часу в мене трапляються факапи в роботі.

Згадується одна історія ще на старті кар’єри. Одного разу мого клієнта покликали спікером на один із найкрутіших у ті часи івентів. Наприкінці свого дійсно ідеального виступу він почав нервувати і пожартував про смерть. Чим більш напруженою ставала тиша в залі, тим гірше він продовжував жартувати. Тоді мене врятував модератор і технічний менеджер, який вимкнув його мікрофон. Випадково, до речі. З часом я почала ставитися до таких ситуацій як до точок зростання і можливості прокачати певні навички.

Карантин і невизначеність у бізнесі в черговий раз підтвердили, що люди, які створюють щось більше, ніж просто бізнес, завжди виграють. За цей рік наша команда започаткувала п’ять великих благодійних ініціатив і підтримала десятки благодійних проєктів.

Відомим людям також доводиться стикатися з перешкодами на своєму шляху. Незалежно від статі, віку, сфери діяльності наполеглива праця допомагає їм дістатися вершин. Їхні історії надихають тисячі людей і вчать не зупинятися на досягнутому.