Катя Осадча присвятила свій блог відомому дизайнеру, який вчора пішов із життя у віці 77 років. Телеведуча згадала своє модельне минуле та розповіла власну історію знайомства та співпраці із Аззедіном Алайя.

Коли я познайомилася з Аззедіном Алайя, мені було 17: я працювала в Парижі моделлю та страшно переживала щодо кожної невдачі. Після тривалої перерви Алайя влаштував закритий показ і шоу-рум у своєму будинку в богемному кварталі Маре. Я була серед десяти моделей, яких обрали для показу, а після дефіле містер Алайя запросив мене стати моделлю, на яку він пошиє наступну колекцію. І тут почалося дивовижне знайомство зі світом Аззедіна Алайя.

Кілька тижнів поспіль, кожного дня я приходила на роботу до будинку, де жив і працював Алайя. Це був великий дім біля Hotel de Ville, де бігали дві його улюблені собаки, а кравчині гомоніли, як на ринку рідної для дизайнера Корсики. Я ледь-ледь розуміла французьку, містер Алайя зовсім не розмовляв англійською, проте ми прекрасно знаходили спільну мову.

Світ моди дуже жорстокий, починаючі моделі звикли, що до них ставляться зазвичай як до фону, але саме в будинку Алайя всі були рівні: і початківці, і топ-моделі, і кравчині, і сам дизайнер. Обід у будинку був особливою традицією: за одним великим столом збиралися всі, хто на цей момент був у домі, — від прибиральниць до топ-моделей. Усі обожнювали Аззедіна — невеличкого зросту, сором’язливого, з красивою усмішкою. За кілька тижнів моєї роботи в будинку на обід приїздили Наомі Кемпбелл, Лінда Євангеліста, Надя Ауерман. Усі, хто був у місті проїздом чи на довше, обов’язково забігали обійняти улюбленого дизайнера та друга.

Моєю роботою було приміряти нові сукні з колекції, а кравчині під керівництвом дизайнера заколювали, підшивали, перероблювали. Усе з легкістю та жартами. Наприкінці другого тижня роботи в моїй модельній агенції було свято. Я навіть не збиралася йти, бо коштів на нову сукню не було, а нічого ошатного в повсякденному модельному гардеробі не мала. Й ось напередодні вечірки на одній із примірок Аззедін Алайя через свою помічницю-перекладача запитує, у чому ж я піду на свято. Не дочекавшись відповіді, він видав мені вбрання з колекції, яка тільки мала побачити світ, — класичну довгу червону сукню з його фірмового трикотажу.

Далі було ще багато історій, ще багато примірок, ми навіть почали трохи одне одного розуміти 🙂 Але на все життя він залишився в моїй пам’яті людиною, яка ставилася до кожного із відкритим серцем!

R.I.P., monsieur Alaia.