JetSetter.ua презентує свою першу диджитал-обкладинку. Героїнями нашої cover story стали 22-річна Анна Ніконова — «Міс Всесвіт Україна — 2026» та її мама Іванна Ніконова — засновниця освітнього холдингу «А+», дружина київського забудовника Ігоря Ніконова, засновника KAN Development.

Розпитали Анну про участь у «Міс Всесвіт», підтримку сім’ї та зв’язок «мами—доньки». Іванна поділилася своїм досвідом участі у конкурсах краси, сімейними секретами краси та виховання дітей (а їх у подружжя Ніконових — 10) і розповіла, які поради давала доньці напередодні конкурсу.

Дівчата, поділіться сімейними жіночими секретами краси. Які у вас улюблені б’юті-ритуали?

Анна:

У нас багато дівчат у родині, тому б’юті-ритуали завжди були частиною життя. Але, мабуть, головні правила нам із дитинства прищепила мама: завжди змивати макіяж перед сном, стежити за режимом сну, займатися спортом і не забувати про здорове харчування.

Іванна:

Я взагалі вважаю, що ідеально лягати спати орієнтовно о десятій вечора й рано вставати. Щоправда, з усіх нас найкраще це поки виходить в Аліси. Ще одна вже сімейна звичка — склянка теплої води зранку. Діти завжди дуже оперативно переймають мої звички, бо, як кажуть, батьки — найкращий приклад для дітей.

Анна:

Ще з підліткового віку ми з сестрами ходимо до маминого косметолога, до якого вона сама ходить уже майже 20 років. Тобто в нас навіть косметолог певною мірою сімейний.

Як ухвалили рішення про участь Анни в конкурсі «Міс Всесвіт Україна — 2026»? Хто в сім’ї був «за», а хто «проти»?

Анна:

Я давня фанатка Miss Universe, мене надихала ідея жіночого лідерства і надзвичайно красиві та розумні дівчата, які там беруть участь. Я фантазувала й уявляла себе серед них, але не робила нічого для участі, бо була впевнена, що не готова, недостатньо гарна і таке інше: я перфекціоністка і дуже прискіплива до себе. Мама і сестра одного разу сказали: «Чому, якщо ти мрієш, не робиш цього?»

Коли нарешті вирішила подати заявку і мене запросили на кастинг, мама і сестри були моєю великою підтримкою. І я не мріяла про перемогу — просто ризикнула піти у новий досвід. Мамо, дівчата, дякую! (Обидві усміхаються).

Тато ставився до цієї ідеї більш скептично, тому що вважав: після навчання мені варто одразу рухатися далі в професії. Але після перемоги тепер вся родина вболіває за мене і молодша сестра вже теж збирається на кастинг.

Аню, чи зверталася ти до мами за порадами напередодні участі? Іванно, що радили доньці перед конкурсом?

Анна:

Ми з мамою дуже багато спілкуємося, тому її поради завжди з’являються в наших звичайних розмовах. Перед конкурсом вона радила мені сприймати участь як новий досвід, отримувати задоволення від процесу й максимально використовувати цю можливість для свого розвитку. Ще були практичні поради: тримати спину рівно, говорити спокійніше, стежити за подачею, стилем і впевнено презентувати себе.

Іванна:

Я радила Ані максимально використати цей досвід для себе: спостерігати, вчитися, знайомитися з новими людьми й упевнено проявляти себе.

Іванно, можливо, ви ділилися певними своїми життєвими лайфхаками?

Іванна:

Я б не сказала, що в мене є якісь особливі життєві лайфхаки. Я просто завжди кажу дітям, що в житті потрібно працювати, постійно щось пробувати й не стояти на місці.

Ти ніколи наперед не знаєш, до чого саме приведе чергова спроба. Але якщо сидіти й боятися, точно нічого не зміниться — просто мине час, а потім ти можеш шкодувати, що колись чогось не зробив.

Конкурс — це новий досвід, вихід із зони комфорту, нові здібності й навички. Це її життя, і мені хочеться, щоб вона в ньому якомога більше побачила й спробувала.

Які схожості та розбіжності є у ваших характерах? У чому знаходите спільну мову, а в чому сперечаєтеся?

Анна:

Мені здається, з усіх у нашій сім’ї ми з мамою найбільше схожі характерами. Обидві досить спокійні, не любимо конфліктувати й можемо довго терпляче ставитися до якихось речей. Але є в нас і спільна особливість: можемо кілька разів промовчати, а потім якась дрібниця стає останньою краплею і згадується все, що накопичилося.

Я навіть перейняла деякі мамині звички. Наприклад, любов усе розбирати, систематизувати й наводити порядок. Можу пів дня провести за організацією гардероба чи дому.

Іванна:

Аня з дитинства була спокійною, розсудливою, з нею рідко виникали серйозні конфлікти. Звісно, підліткові історії теж були. Одну ми досі згадуємо зі сміхом: під час сімейного відпочинку діти вирішили трохи побунтувати проти правил і графіка, і в якийсь момент частину компанії довелося відправити додому раніше. Тоді для них це була справжня трагедія, а зараз — одна з наших сімейних історій.

Як оцінюєте рівень довіри між вами?

Анна:

Мамі я можу розповісти про себе абсолютно все — про особисте життя, хлопців, душевні страждання. У мене немає від неї таємниць. Єдине, чого я не розповідатиму, — чужі секрети — наприклад, брата чи сестри. Якщо людина довірила це мені, це вже не моя історія, якою я можу ділитися.

Іванна:

Довіра між нами є. Але я все-таки мама, тому є речі, які дітям просто не потрібно знати. І, звісно, є чужі секрети, які теж залишаються чужими.

Як проводите разом спільний час?

Іванна:

Багато часу проводимо разом. Можемо піти гуляти і до магазинів, у музей чи на якусь подію. Я люблю театр, балет, оперу, різні культурні заходи, тому часто намагаюся залучати до цього й дітей.

Вдома теж любимо разом дивитися фільми. Нам подобаються психологічні трилери, історичне кіно — загалом фільми, після яких є що обговорити. Із більш легкого разом дивилися, наприклад, «Бріджертонів».

Анна:

Навіть якщо хтось їде в інше місто чи країну, ми все одно постійно на зв’язку. У нашій родині складно надовго зникнути із зв’язку — ми тримаємося разом завжди!

Поговорімо про одяг. Які бренди переважають у ваших гардеробах? Чи є особлива пам’ятна річ?

Анна:

У нас гардероб у певному сенсі сімейний. Ми спокійно позичаємо одна в одної речі, а ще дуже любимо вінтаж — особливо речі, які мама купувала багато років. У неї неймовірна особиста колекція одягу з історією — це як справжній музей моди у гардеробі.

До речі, багато із маминого кутюру планую вдягнути на події в межах підготовки до «Міс Всесвіт». Це так символічно — відчувати підтримку мами на собі у переносному сенсі. У неї вишуканий смак.

У сімейному гардеробі багато світових й українських брендів. І я навіть не зможу напевно перераховувати всіх українських дизайнерів. Ми їх любимо, носимо і часто замовляємо речі на особисті свята.

Іванна:

У мене є особлива річ, якій уже понад 20 років — шкіряні штани Tom Ford із його ранньої колекції для Gucci. Коли ми з Ігорем тільки почали зустрічатися, він дав мені гроші й сказав купити собі щось.

Я одягала їх усього кілька разів, але щоразу вони справляли фурор. Востаннє — на 20-річчя Аріни. І найсмішніше, що через стільки років вони досі актуальні. Думаю, скоро вже й маленька Аліса їх носитиме.

Анна:

А в мене є чорна футболка FROLOV з українським серцем, яку мені подарувала сестра на 18-річчя. Усередині неї написано «УХІ» — так мене називають у родині. Для інших це просто слово, а для мене дуже особиста маленька деталь. Я постійно беру цю футболку із собою в поїздки, тому що вона нагадує мені про дім і сім’ю.

А як щодо навчання і кар’єри? Іванно, у який спосіб ви допомагаєте дітям знайти себе: обрати університет, спеціальність, хобі?

Іванна:

Мені здається, знайти себе — це взагалі не справа одного дня чи навіть одного року. Коли дитина росте, ти поступово бачиш, до чого в неї є здібності, що їй подобається, що дається природніше. І вже від цього можна відштовхуватися — знаходити викладачів, додаткові заняття, а пізніше разом аналізувати університети й підготовчі програми.

Наприклад, коли Аня була маленькою, їй подобалося співати, танцювати, займатися спортом.

З Алісою була інша історія. Спочатку, як і багатьох дівчат, ми пробували віддати її на танці, гімнастику, але вона цього не хотіла. Їй подобався спорт, футбол, потім ми запропонували легку атлетику — й ось це вже виявилося її. Зараз вона їздить на змагання, має перемоги й медалі. Нещодавно була на змаганнях у Кропивницькому, де виконала норматив третього дорослого розряду.

Як ви ставитеся загалом до конкурсів краси? Чи близький вам такий формат?

Іванна:

Я добре ставлюся до конкурсів краси й не бачу в них нічого поганого. Навпаки, це досвід, який розвиває багато корисних навичок для жінки: уміння триматися та поводитися, тримати поставу, вміти ходити, щоб випромінювати впевненість, презентувати себе, підкреслювати свої сильні сторони. Усе це потім так чи інакше знадобиться в житті.

Теж була дуже тихою, спокійною, а конкурс дав можливість вийти зі звичного середовища, побачити інших дівчат, навчитися працювати над собою. У нас теж були досить суворі наставники, і вони, до речі, так само постійно нагадували не сутулитися, як я зараз нагадую Ані.

Тому, коли Аня вирішила спробувати, я це підтримала. Для мене важливо, щоб діти отримували різний досвід і не боялися виходити із зони комфорту.

Аню, ти маєш досвід навчання в Кембриджі. Як плануєш використовувати здобуті знання?

Анна:

Я хочу продовжувати працювати за спеціальністю «Освітній психолог», допомогти академії, інтегрувати нові методологічні концепції, які є трендами у світовій освіті і розвиватися в освітній психології. Зараз у мене є можливість працювати з дітьми в Академії «А+», і я точно хочу зберегти цю практику. Мене надихають міжнародні проєкти — я хотіла б працювати з дітьми та молоддю як в Україні, так і за кордоном, особливо з тими, хто пережив війну, агресію через воєнні дії, отримав травми чи інший складний досвід.

У той момент я сама відчула, наскільки сильно людині може бути потрібен хтось, із ким можна просто поговорити про свої відчуття й отримати підтримку.

Також досвід моєї мами: я роками бачила, з якою любов’ю вона будує школи, як до неї ставляться діти, вчителі та батьки, з якими вона працює. Мама часто брала мене із собою на події академії, і я фактично зростала в цьому освітньому середовищі. Саме тоді побачила, наскільки ця робота може бути важливою для майбутніх поколінь, які будуть будувати нашу країну, коли стануть дорослими.

Що змотивувало тебе взяти участь у «Міс Всесвіт Україна – 2026»? 

Анна:

Коли я закінчувала Кембридж, у мене був момент невизначеності: я ще не до кінця розуміла, що хочу робити одразу після університету, і не відчувала, що вже готова повністю зануритися тільки в професійну практику. І ще я була дуже виснажена дисертацією — загубила себе як дівчину, бо постійно майже жила у бібліотеці та компі.

Мені завжди подобалася сцена, я багато виступала раніше, але через навчання від частини своїх захоплень довелося відмовитися. І водночас я багато років дивилася Miss Universe, стежила за учасницями й особливо за тим, що багато хто з них після конкурсу продовжує активну громадську та благодійну діяльність.

Тоді я зрозуміла, що для мене Miss Universe може поєднати дві дуже важливі частини життя: те, що я вивчала — психологію, роботу з дітьми, бажання допомагати, — і те, чого мені бракувало: сцену, виступи, публічність. Саме ця комбінація мене дуже надихнула.

Які відчуття були, коли ти перемогла в національному конкурсі? 

Анна:

Коли оголосили моє ім’я, першою реакцією був, напевно, шок. Потім — величезна радість і дуже сильне відчуття: «Значить, усе-таки можливо». Для мене це стало ще й моментом більшої віри в себе: якщо я перемогла, значить, я добре виступила, змогла довести те, що для мене важливо, і, можливо, дарма стільки в собі сумнівалася.

А відповідальність прийшла буквально одразу. Я ще не встигла усвідомити перемогу й прийняти привітання, а мене вже покликали давати інтерв’ю і виступати на телебаченні, говорити про серйозні речі, зустрічатися з дипломатами, працювати із світовими організаціями і розуміти, що бути Міс у такі складні часи війни — це не просто бути гарною та надихати, а говорити на велику міжнародну аудиторію про свою країну, бути її голосом, обличчям. У момент, коли на тебе одягають корону й стрічку, дуже гостро відчуваєш: тепер це вже не просто особиста історія.

---

Фото: Майкл Федорак

Мейкап: Владислав Павленко

Зачіски: Марія Цигалик

Стиль: Ілля Гуменюк

Продюсуваня: Анна Філімонова

Образ Анни на обкладинці: сукня SANTA, прикраси Vara D’OR