Днями, на першій репетиції «Євробачення – 2026» у Відні, LELÉKA продемонструвала образ, розроблений українською дизайнеркою Лілією Літковською. Центральний елемент образу — плетений корсет із восьми видів тканин, переважно натуральних: шовк, віскоза, шовкова органза. На його створення пішло близько 20 метрів матеріалів і понад тиждень ручної роботи кравчинь, майстрів, вишивальниць.

JS розпитав дизайнерку детальніше про творчу співпрацю з цьогорічною представницею України на «Євробаченні».

Коли розпочали роботу над вбранням? 

У березні ми почали з ідеї, з пошуку. Це не одразу ескізи й тканини, спочатку просто розмови, відчуття, напрямки. Від першого імпульсу до фінальної версії — кілька місяців роботи, відкинутих рішень і нових спроб. Костюм живе і змінюється до останнього моменту.

Що стало джерелом натхнення для створення центрального елементу образу — плетеного корсета?

Ми звернулися до лінійки Artisanal, це наш demi-couture напрямок, побудований на збереженні традиційних українських ткацьких ремесел і їхньому переосмисленні через сучасну форму. Плетіння, стрічки, ручна робота — це не стилізація, це жива матерія, яка має свою мову. Стрічки — це щось спільне.

Чи відразу зійшлися з артисткою та її командою на тому, що костюм буде створений без буквального зображення птаха?

Якщо показати птаха, глядач зупиняється на формі, і далі не іде. А нам потрібно було, щоб він відчув рух, простір, повітря після. Лелека в цьому образі — не зображення, а стан. Момент, коли людина дозволяє собі розправити плечі й відчути власну силу — наскільки вона насправді могутня, коли не стримує себе.

Ми з LELÉKA дуже швидко зійшлися саме на цьому — вона сама так влаштована: її глибина відкривається поступово, і образ мав працювати так само. Глядач не бачить птаха, але відчуває, що він щойно був поруч.

Скільки людей працювало над створенням костюма? Чи виникали форс-мажори, пов’язані з умовами наших реалій?

Наші реалії — це постійні форс-мажори, і ми навчилися працювати всередині цього. Над костюмом працювала уся команда LITKOVSKA — майстри, кравчині, вишивальниці. Понад тиждень лише над корсетом — і це лише фінальна версія, без усього, що передувало їй, без нічних переробок і відкинутих спроб. Кожен стібок — це чийсь час, чиясь рука, чиєсь рішення.

І в цьому костюмі багато людей, багато рук, багато годин. Творчій фантазії меж немає, але є практична реальність: вбрання передусім не має заважати співачці дихати. Перед багатомільйонною аудиторією це не деталь, це основа. А ідейно — це моя глибока співпраця з усією командою артистки та окремо з LELÉKA.

Яким був етап генерації ідеї образу? 

Ми відштовхувалися від пісні, від того, що LELÉKA хоче сказати — і більше нічого не потрібно було. Коли є така глибина, такий внутрішній всесвіт, костюм народжується сам. Моя роль — почути це і перекласти у форму, у тканину, у рух.

Ми зустрічалися на примірках, говорили, слухали музику разом. Я спостерігала за тим, як вона рухається, як тримає себе в просторі, як звучить її голос — і з цього народжувалися лінії. Над стилістичним рішенням працювала команда на чолі з Маргаритою Шекель, і це була справжня синергія. Ми багато говорили, шукали.

Фото: надано пресслужбою