18 квітня у львівській галереї Art Point відкрилася виставка Павла Фулея – молодого митця, який занурюється у глибини фольклору та традицій. Його роботи – це унікальний діалог між спадщиною і сучасністю, де культура не замурована у музейних стінах, а переосмислюється мовою сьогодення. Побачити виставку можна до 21 травня.

Експозиція «Коли розквітає колективна спадщина» – спроба створити простір, де мистецтво відчувається поруч із тобою, де культура живе поза картинними рамками – у спогадах і переживаннях. У бабусиних жестах і тихих настановах. У танцювальних кроках під знайомі народні мелодії. У теплих дотиках, що несуть родинну пам’ять.
Кожна робота – це запрошення згадати, ким ми є. Через прості, буденні речі, які з часом стають невидимими, але не зникають.

Павло Фулей

Три серії – «Українські народні танці», «Набуток» і «Медовий спадок» – складають цілісний наратив про спадщину, що передається через тілесність, дотик, працю, спільну трапезу і танець. Вони не тільки закарбовують минуле, але й оживляють його, закладаючи місце в теперішньому.
Особливої цілісності виставці додає робота кураторки Дар’ї Скоропад. Її тонке розуміння художньої мови Павла дозволило побудувати експозицію так, що глядач не лише споглядає, а й переживає її, торкається сенсів. Завдяки цьому виставка стає не лише мистецькою подією, а й емоційною, людською.

читайте також

Locals: художник Павло Фулей та бренд декору...

Наскрізною лінією в усіх серіях робіт є ідея взаємності. Павло Фулей говорить не про образи культури, а про досвід, що передається з покоління в покоління. Бо справжня культура не існує в ізоляції – вона народжується між людьми, у спільності. І саме тут, на тонкій межі між особистим і колективним, звучить ключове послання художника:

«Культура, як і бджоли, потребує догляду. Втрата бджіл загрожує екосистемі, а втрата культури – нашій ідентичності. І те, й інше потребує коріння, аби мати змогу квітнути».
Для самого митця ця виставка – переосмислення шляху, можливість зібрати розкидані вектори своєї практики в одне живе тіло мистецтва: від дослідження танцю як коду пам’яті – до втілення спадщини через жест, рух, відчуття. І у майбутньому він готовий зануритися в ці теми ще глибше.