Масштабні полотна Ліліт Саркісян оживають завдяки експресивним ботанічним образам. Її роботи вже давно вийшли за межі України, знаходячи відгук у глядачів по всьому світу на виставках та артподіях. Із JS Ліліт поділилася своїм баченням сучасного артринку та викликами, з якими стикаються українські митці на міжнародній арені.

Про головні виклики перед українськими художниками на сучасному артринку

Українські митці сьогодні перебувають в унікальній точці: з одного боку, є величезна увага до українського мистецтва, з іншого — перешкоди та виклики. Я не експертка чи мистецтвознавиця, але з великого досвіду своєї роботи в Україні та за її межами можу оцінити та порефлексувати щодо цієї теми. Це може стати певним кроком до обговорення, бо мені така тема цікава.

Які особливості українського ринку я бачу? Відсутність системності — в Україні артринок досі не вибудуваний так, як в Європі чи США (що цілком зрозуміло). Немає чіткої взаємодії між галереями, аукціонами, кураторами, що ускладнює шлях художника, який обирає для себе «класичний» шлях розвитку.

Війна та економічна нестабільність — тут можна одночасно і багато говорити, і говорити нема що, бо все і так зрозуміло. Я бачу, що багато колекціонерів і меценатів скоротили купівлю мистецтва, адже в країні інші пріоритети.

Бар’єри для виходу на міжнародний ринок — українські митці менш впізнавані у світі, що ускладнює доступ до великих галерей та артфестивалів. Чому менш впізнавані? Дивіться пункт 1.

Зміна ролі митця — художник уже не може бути лише «творцем», він має бути і менеджером, і маркетологом, і комунікатором. Насправді так було завжди, просто зараз люди почали про це хоча б говорити, не демонтуючи підприємницьку складову.

Попри всі виклики, я також бачу унікальну можливість зробити українське мистецтво гучним і видимим у світі. Бо весь світ відкритий. Весь світ — твій. Тільки почни говорити про себе.

Про можливості, які відкривають міжнародні платформи для українських митців

Зараз для художників відкрилися нові двері. Багато міжнародних інституцій пропонують програми підтримки українських митців, резиденції чи гранти. Але треба бути обережними та ретельно вивчати все, бо багато скаму.

Розвивається NFT (хоча мені здається, що він вже трохи починає вмирати) та цифровий ринок — новий сегмент, який дає можливість художникам працювати з криптоаудиторією. Це теж непроста ніша, треба вивчати або брати консультації.

Про вплив сучасних технологій на популяризацію українського мистецтва

Напевно, я не дуже дотична до цієї ніші. NFT стало новою можливістю монетизації, особливо для цифрових митців. Українські художники активно представлені на OpenSea, SuperRare, Foundation. Але аналізувати результати чи успіхи я не можу, бо нічого про це не знаю, не досліджую.

Соцмережі та онлайн-галереї перетворилися на «галереї нового типу», де художники знаходять свою аудиторію безпосередньо, напряму. Технології допомагають зацифрувати мистецтво, зробити його доступним для глобальної аудиторії, залучити нових колекціонерів. Ну типу, якщо вміти цим користуватися, то вони спрощують життя.

Як знайти свою аудиторію за кордоном?

Я тільки починаю свій шлях. Поки що в планах підкорити саме Штати. Я почала з мінівиставки, соло-шоу та живого перформансу на сцені сучасного драматичного театру Флориди.

Що б я радила художникам? Брати участь у міжнародних виставках, але і без них сьогодні можна просуватися, бо є онлайн-галереї та соцмережі для продажу й просування. Колаборуватися з міжнародними митцями та брендами: у мене це стоїть в планах на найближчі роки. Я просто планую всім писати.

Що потрібно змінити в Україні, щоб мистецтво стало більш комерційно успішним?

Освіта про артринок — митці мають розуміти, як працює світова артсистема. Інституційна підтримка — гранти, артфонди, державні програми. Популяризація мистецтва серед українців — формування культури колекціонування. Більше платформ для продажу та просування.

Як мінімізувати присутність російського артринку у світі? 

Може, варто змістити фокус не на мінімізацію присутності будь-якого артринку у світі, а на максимізацію присутності свого?

Важливіше не знищувати чуже, а створювати умови для зростання і популяризації власного артринку.

Фото: надано Ліліт Саркісян