вересні піарниця Катя Смачило презентувала свою дебютну добірку оповідань про героїню на ім’я Кіра. У центрі книжки — жінка у великому місті, яка робить спробу прийняти та полюбити своє життя таким, яким воно є. За перший місяць продажів видання встигло стати хітом на сайті Yakaboo.

За погодженням з авторкою публікуємо декілька уривків із книжки.

***
Просекко відкривається різко. Одним пострілом. Приблизно так, як і зникають минулі важливі люди з твого життя.

***
Ніхто не помирав від того, що все життя пробув десь і кимось, коли так хотілося малювати. Ніхто не помирав. Просто якось шкода.
Ніхто не помирав від того, що дозволяв себе постійно ображати. Ніхто не помирав, просто якось принизливо.
Ніхто не помирав від того, що усіх постійно слухав. Просто навіщо?
Ніхто не помирав від того, що все життя хотів справляти враження. Просто кому воно потрібне?
Ніхто не помирав від того, що не ризикнув. Просто «а якби все ж вдалося?» І як тепер далі бути з цим «якби»?

Катя Смачило

***

В моменти навмисних чи ненавмисних зрад їй чомусь завжди здавалося, що по всьому її тілу з’являються майже невидимі тріщинки. І з кожною новою історією вони ніби поглиблювалися і дедалі сильніше врізалися в її руки, ноги, груди і навіть голову. І щоб зовсім не травмуватися, вона починала заливати ті тріщинки вином. Вином, як бетоном.
Ніби допомагало.

***
Чи подобалася Кіра людям? Як кому. Чи любив її хтось? Хтось любив.
Чи любила вона когось? Когось любила. Але ключове — вона любила себе. Такою, якою є.