Попри певні карантинні послаблення, країни неохоче відкривають кордони, тож подорожувати і досі непросто, а до того ж лячно. Нещодавно до України повернувся британський фотограф-документаліст Марк Невілл, який ще з 2015 року створює фотопроєкти у нашій країні. Але цього разу він приїхав не заради роботи, а заради коханої дівчини, стилістки JS Лукерії Покровської.
Марк Невілл
У рідоному Лондоні Марк перехворів на коронавірус, який, ймовірно, підхопив під час зйомки туристів із усього світу в Чорнобилі, й саме у цей непростий період його підтримувала Лукерія, звісно ж, у переписці. Марк нарешті одужав, а щойно відновили авіасполучення — прилетів до України. Ми поспілкувалися із ним про подорож, досвід лікування від Covid-19 та його крутий соціальний проєкт.
Ласкаво просимо до України, Марку! Тобі було непросто потрапити сюди, чи не так? Розкажи для початку про паперові питання на шляху до України? Тест Covid-19, запрошення, ділова віза тощо.
Вдячний за теплий прийом і залюбки поспілкуюся з аудиторією JS. Я вилетів з аеропорту Лондон «Лутон» і прибув до аеропорту «Жуляни» в Києві 28 червня.
Після того, як я тривалий час пролежав із COVID 19, для мене така подородж видалася справжнім марафоном.
Марк Невілл та Лукерія Покровська в Києві
З моменту, коли іноземцям дозволили перетинати кордон з Україною, й донині пройшло достатньо часу, це плавний процес. На прикордонному контролі мені знадобилася документація про моє медичне страхування, доказ того, що я бронював житло, де можу самоізолюватися принаймні на 14 днів.
Також я мав продемонструвати, що завантажив на телефон з українським номером мобільний додаток «Дій Вдома».
Минулого тижня в Лондоні я пройшов перевірку на наявність позитивних антитіл щодо COVID 19, тому я також взяв із собою результати тесту, аби продемонструвати, що я свідомо та максмально відповідально ставлюся до закордонної подорожі.
Тобі довелося безпосередньо зіштовхнутися з Covid-19 та подолати його. Будь ласка, поділись досвідом щодо перебігу захворювання покроково. Ти перебував у лікарні чи одужував вдома? Які інструкції отримав від лікарів? Чи вплинув вірус на загальний стан здоров’я, як почуваєшся наразі?
У березні я робив зйомку про туризм у Чорнобилі для журналу New York Times, фотографуючи там людей з усього світу.
Тому не виключено, що я підхопив вірус в Україні.
Повернувшись до Лондона, десь за тиждень я почав почуватися зле (вірогідно й те, що я підхопив вірус від когось із пасажирів в автобусі з аеропорту до Лондона). Це було 20 березня, локдаун в Англії тільки ропочався (на мій погляд, занадто пізно). Як зараз пам’ятаю, я лежу в ліжку у своїй квартирі в центрі Лондона і просто не можу дихати. Вірус вразив місто надзвичайно важко і надзвичайно швидко. У нас був дуже високий і абсолютно неприйнятний рівень смертності через те, що британський уряд не діяв оперативно. Цілий день і ніч я чув безперервні сирени швидкої допомоги, що лунани звідусіль.
Протягом останнього тижня березня я був впевнений, що моє дихання в певний момент просто зупиниться і я помру. У мене раніше стріляли в зонах бойових дій, але мушу сказати, що цей досвід був страшнішим.
Це було як утоплення. Двічі я телефонував фельдшерам. Вони приїжджали до мене додому і не могли запропонувати фактичної допомоги. Лікарні в Лондоні на той час були переповненими, і я собі думав, якщо вже помру, краще померти вдома, в оточенні своїх творів мистецтва та фотографій, а не в лікарні на апараті вентиляції легень.
Я був вдома, і потроху, дуже повільно, за 12 тижнів мені вдалося видужати. Насправді, завдяки відпочинку і правильному харчуванню.
Врешті, напередодні подороржі я здав тест на антитіла COVID 19, який продемонстрував негативний результат на наявність вірусу та позитивний на антитіла. Це означає, що наразі в мене немає вірусу, і малоймовірно, що я знову зможу захворіти, або стати переносником інфекції. Без результатів тесту, я, безперечно, не почувався би комфортно в подорожах, піклуючись як про себе, так і про оточуючих.
Розкажи, як наважився на подорож до України, незважаючи на ситуацію з пандемією?
Я повернувся до Києва, аби нарешті побачити свою кохану, дивовижну Лукерію Покровську, з якою ми спілкувалися в переписці протягом усього карантину.
Марк Невілл та Лукерія Покровська
Між іншим мої стосунки з Україною почалися в 2015 році, коли Київський військовий госпіталь зв’язався зі мною, аби запропонувати представити україномовну версію моєї книги про психічне здоров’я у британській військовій системі «Битва проти стигми». Це стало для мене приємною несподіванкою.
Вони хотіли роздати примірники своїм ветеранам бойових дій. Я випустив та поширив цю книгу безкоштовно, аби заохотити більше військових, що страждають на ПТСР (внаслідок бойових дій в Афганістані, про це я знімав ще у 2010 році, до речі), звернутися за професійною допомогою.
Я був дуже приємно здивований, що Україна є свідомою в своєму прагненні допомогти військовим із тяжким психологічними травмами.
У той час, як моя власна країна фактично намагалася заборонити книгу, прикордонні війська вилучили 500 примірників, щойно партія книг опинилася на митниці Великобританії.
Маю зізнатися, коли я вперше прилетів до України, відразу зрозумів, що ця країна травмована війною.
Навіть у її яскравій, сучасній столиці Києві, я відчував і бачив у обличчях людей тягар від конфлікту, що розгорівся за 600 км. Я відчув їхню травму, адже це відображення мого власного досвіду із ПТСР, після повернення з Гельманду.
Розкажи про свій соцільний проєкт, присвячений Україні й, зокрема, покликаний зупинити війну.
Тоді, у 2015 році, я вирішив розпочати свій книжковий проєкт Stop Tanks With Books, який закликає міжнародну спільноту допомогти покласти край конфлікту на Сході України. Книга документує всі аспекти життя в Україні. Я зібрав історії від українських відпочиваючих на одеських пляжах, ромських громад на угорському кордоні, церковнослужителів, відвідувачів нічних клубів, а також тих, кому довелося покинути власні домівки на Сході України і безпосередньо зіштовхнутися із безвихіддю.
Фото із книги Марка Невілла
Я намагаюся вплинути на війну і збираюся розповсюдити дві тисячі примірників книги безкоштовно політикам та членам парламенту в Україні та Росії, а також членам міжнародної спільноти і ЗМІ, як особам, які беруть участь в Мінських угодах.
Я намагаюся донести важливість відновлення глобальної обізнаності щодо ситуації з війною, сприяти мирним переговорам та намагатися допомогти зупинити щоденні бомбардування та жертви.
Фото із книги Марка Невілла
Ця книга нарешті виходить до друку разом із виданням Steidl у Німеччині цього року і буде розповсюджена незабаром.
Я знаю, що мої цілі амбітні, але я думаю, що всі ми несемо відповідальність перед самими собою робити те, що можемо, аби зупинити війну.
Так само, як читачі вашого видання, я теж люблю цю країну!
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: