Лобстери, море та вітер в лице: гастро-подорож Ірени Карпи на Нуармут’є
Письменниця відпочила на французькому острові в «несезон» та поділилася враженнями з JS.
Я

к багато хто з вас, я теж не сильно люблю скакати, як герой восьмибітної гри, через розкладені на пляжі килимки з відпочивальниками. Того на морі намагаюся втекти подалі — ліпше на острів, і ліпше, щоб не під’їхати машиною (влітку). І просто на океан з його широкими пляжами, якими нарешті можна гуляти з собакою, — взимку. А ще восени і навесні ці холодні моря й океани — просто рай мізантропа. І гурмана теж.

Ну, максимум незручності — що базар, який ломиться від лобстерів і лангустів влітку двічі на тиждень, в «несезон» відкритий лише раз. Із кількістю омарів і лангустів пропорційною до кількості тих, хто на острові вижив і не злякався стереотипів «фу, дощ і вітер». Бо закон смішної підлості як працює? Набрала купальників і сонцезахисного крему — реально буде дощ, вітер і град в лице. А запаслася резиновими чоботами, тонкими пуховиками, парасолями і водонепроникними плащами на всю родину — на тобі, отримай сонце і 21 градус.

А купатися можеш гола, бо й так людей за кілометри нема...

У французів не трудовий кодекс, а свято: якщо у вас діти шкільного віку, ви маєте право на 6 тижнів відпустки на рік замість чотирьох, як у всіх людей.

Кожні з цих канікул зобов’язують тебе вивозити плоди розмноження кудись на свіже повітря (бо міськими музеями й інтерактивними іграми їх і в пришкільному центрі дозвілля замучать). Наш варіант з чотирма дітьми і псом — до родини на острів на вільну віллу.

Щоби поряд і пляж, куди всіх дітей і псів без повідка спускати, і планча у дворі, і, навіть якщо всі магазини вимруть, можна було піти й накопати їжі самому. Що ми весело й робили: під час відпливів кожен житель Нормандії/Бретані/приокеанської Луарщини тощо йде копати молюсків.

Для цього береться спеціальне (або дитяче пластмасове) відерце, згадані гумові чоботи і мікро-грабельки, більше схожі на сапку, як я її пам’ятаю зі свого суспільно-корисного дитинства. На Нуармут’є всі риються в районі переходу Ґуа — тієї самої автомобільної дороги, яку в години припливу заливає водою. Там повно чорної грязюки, голодних чайок, що доїдають викинуті рибалками сан-жаки (морські гребінці), і чапель, що гніздяться на солончаках неподалік.

Основна цінність — молюск палурд, якого ви знаєте з часникових спагеті а-ля вонголе (ліпше їх їсти в італійців, французи жахливо переварюють макарони). Молюски калібру поменше — кок, нагадують півнячий гребінець, – ідуть в подібну страву. Головне, коли накопали, набрати з собою морської води і дати їм у ній відлежатися і «віддати» весь пісок.

Правда, у мене недовго стає терпіння стояти рачки і гребтися в дні морському. Від’їхавши у напрямку глибини острова, ти потрапляєш в один із устричних кооперативів. Там можна і просто на місці взяти келих сансеру і дюжину-дві устриць (навіть є цілодобовий розподільник устрів і мідій, як часто у Франції з фермерськими овочами-фруктами), а можна й жадібно набрати додому всього, що добре виглядає.

Я знаю, що порядним людям заповідається любити устриці номер 3, всілякі там скромні фін-де-клєри, але я дівчина проста. Я люблю устриці калібру номер 1, а то і нуль (коли нема 00). Моя барселонська подруга таких взагалі боялася: бо мушля устриці більша за підошву мого кеда.

Але ж, боже мій, це просто як пити і їсти море!

Устриці тут найсвіжіші, найживіші, вам продадуть до них ножик за 1 євро і безплатно докладуть лимон. Сиди собі на причалі, бовтай ногами над морем з корабликами, їж устриці та кидайся мушлями прямо в воду.

Мені геть соромно казати, що по чом: дюжина номера три коштуватиме вам 3 євро, а отих гігантських одиничок – аж 6 (це вам не Париж із 18-24 євро за півдюжини).

Так, щось я тут розписалася дуже. Не забути б сказати про сіль і картоплю, а ще про знамениту баранину нуармутьє, яка вже відразу підсолена, бо баранці пасуться на солених ґрунтах.

Картопелька тут особлива, найцінніша та, що мікроскопічна: її варять у шкірці і їдять теплою з соленим маслом, нарізаючи його нескромними шматочками. Ну або на планчі, куди так само добре кидати міні-восьминогів і лобстерів (але мій улюблений лобстерний рецепт — це просто в окропі з сіллю із перцем еспалет).

Для цього треба набратися жорсткості й купити лобстера живим і рухливим. Якщо дуже жалко — приморозьте його трохи, хай засне. Ну і найкращі місця для споживання лобстера з устрицями і морськими равликаму-бюльо — це, звісно ж, пляж.

Ми живемо коло Мадлен, але Люзеронд — це дюни, сосни і велетенські хвилі. Де, якщо хочеться навіть в сезон втекти від дітей, можна просто отаборитися в частині пляжу натуристів. І їсти свого лобстера, запиваючи шампанським, егоїстичною парочкою голяка.

Ірена Карпа з чоловіком Луї

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: