истецтво — унікальний інструмент пізнання глибини людської сутності і світу в цілому. Врешті, це розкладання на атоми буденних речей, що дозволяє поглянути на них із нетипового погляду, зануритися у глиб, яка ховається за звичним та практичним.

Образотворче мистецтво, вільне від будь-яких правил, здатне розкривати найунікальніші деталі нашого життя і дарувати справжнє задоволення — у випадку, якщо створене від внутрішнього світла і цілісності митця.

Зараз, коли світ крок за кроком прагне справжнього, усе більше починає відчуватися енергетика творчості, що, власне, напряму залежить від енергетики митця.

Послідовно обнуляється усе, побудоване на обмані та неоднозначності, автоматично звільняючи шлях для справжнього.

Сьогодні знайомимо вас із представником нового поколінням українських митців. Його роботи переповнені любов’ю та щирістю, через них він розкриває культурний код, традиції та фундамент, на яких побудована справжня українська сутність.

Павло Фулей — український художник. Крізь свої роботи інтерпретує тему традиційної української культури, фольклору, а також танцювальні та музичні звичаї.

Павло Фулей

«Моя ціль – це любов і щирість у мистецтві та у житті. Для мене важливо ділитися культурою, в якій я виріс, українськими традиціями, обрядами. Народившись і вирісши в селі, я максимально збагачений цими традиціями, музикою, співами, простим і водночас багатогранним, колоритним життям». 

У який момент ти відчув, що хочеш професійно займатися мистецтвом?

Ще в років 10 я відчув особливий потяг до малювання. Першою, хто розгледіла в мені талант, була вчителька в школі. Вона, а також мої батьки підтримали мене, і, закінчивши дев’ятий клас, я вступив до коледжу ім. А. Ерделі на відділ живопису. Де навчався із неймовірним захопленням, навіть залишався після пар, працюючи в аудиторії до пізнього вечора. Закінчивши навчання в коледжі, я вступив до ЗАМ – Закарпатської академії мистецтв. Саме тоді з’явилася впевненість, що я можу називати себе художником. Коледж дав мені хороші навички для подальшого розвитку. Ще тоді я знав, з якими темами хочу працювати.

Розкажи детальніше, в який момент ти вирішив відтворювати українські традиції крізь власні твори?

Відбулося це ще під час навчання в коледжі. Поряд з останнім розташована академія культури і мистецтв, де навчались і навчаються музиканти, хореографи, сценаристи. Кожного разу на перерві ми виходили у дворик, спілкувались зі студентами. Серія танців у моїх роботах натхненна саме моїми друзями-хореографами.

Тут все просто: ми те, що нас оточує, де ми виросли, чим ми наповнювалися. Я вважаю, що потрібно поставити собі питання: хто я і про що я можу говорити з погляду того, чим я наповнений зсередини.

Чи існують страхи, що здатні блокувати твою творчість?

У мене, як, напевно, і в багатьох митців, були і є страхи: чи потрібно це зараз? Чи потрібно створювати? Говорити саме такою мовою мистецтва – візуальною, через живопис, коли передові технології розвиваються і можуть виконувати багато функцій? Час від часу виникає страх, що це непотрібно, що усе досить нестабільно, страх, що не зрозуміють, не відчують те, що хотів донести.

Проте я переконаний, що мистецтво є універсальною мовою, яка не вимагає перекладу. Коли творчість наповнена щирістю та виконана з любов’ю, вона знаходить відгук у серцях людей незалежно від їх місцезнаходження.

У яких техніках ти пишеш?

Я працюю у змішаній техніці, використовую олійні фарби, техніку лесування для передачі прозорості та гарних кольорових переливів, алла прима, багатошарову техніку. Зрідка використовую акрилові фарби, їх не дуже полюбляю, але обожнюю олійну пастель. Я користуюся різними техніками, як-от: малювання на сухому, розтирання та шарування, щоб створити багатий колірний світ і текстуру у своїх роботах. Також додавання масла або розчинника допомагає мені досягти більшої гладкості та глибини в моїх роботах. Олійна пастель дає мені можливість передати динаміку в роботах, а також мерехтіння.

Розкажи детальніше про свої перші виставки робіт?

Моя перша не галерейна персональна виставка відбулася у Львові під назвою «Земля мов казка», де була представлена серія робіт українських народних танців. Відкриття виставки припало на мій день народження, і відгуки були максимально позитивні, відчуття свята танцю на картинах. Відвідувачі та власники закладу-галереї, де відбулася виставка, сказали, що це максимальний фідбек: люди приходили і приходили, кожен хотів придбати хоча б маленьку роботу.

читайте також

Виставка українських скульпторів та...

Моя ж перша галерейна виставка відбулася в Черкасах під назвою «Набуток» — про те, що ми набуваємо важкою працею, отримуємо в спадок; це про застілля, гостину, про традиції та національні страви.

Оці смачні рецепти передавалися з покоління в покоління, вони поєднують нас із минулим. Тут мова не тільки про смаки та їхнє поєднання, йдеться про злиття сердець: радість та смуток, мрії, плани, пам’ять про тих, хто вже покинув цей світ. Так утворюється «симфонія емоцій», що розповідає про набуток сімейного життя.

Застілля — це не лише час для насолоди кулінарними шедеврами, а й щось більше. Це момент, коли ми знову відкриваємо для себе значення і цінність родинних зв’язків та спільності з нашим минулим.

Це нагадування про те, що найціннішим скарбом є любов, яка поєднує нас за одним столом. Це наша щира українська культура, яку тепер, як ніколи, потрібно підтримувати та вшановувати.

Також восени мої роботи брали участь у мистецькій виставці у Палермо, Італія. Цей досвід став поштовхом для тісного контакту і співпраці з артменеджеркою та кураторкою Дарією Скоропад.

Дарія Скоропад та Яна Пріс напередодні мистецької виставки у Палермо

Скільки часу займає написання однієї картини?

У середньому написання однієї картини займає 2–3 тижні, але буває по-різному, може бути навіть довше, тому що я працюю з серіями. Часто починаю працювати з двома картинами.

Яка робота далася найскладніше?

Картина, яка далася найскладніше, це «Шіді-ріді-дана». Полотно, олія, пастель, акрил 200 × 165 см. Спочатку я починав писати іншу картину на цьому полотні, але 12 травня стер попередній рисунок і вже наступного дня почав нову роботу на цьому полотні. Це був 444 день повномасштабної війни. Я продовжив працювати над роботою цілий день, писав і вже бачив бажане, відчував, який буде в кінці результат.

О 22 годині по всій Україні оголосили повітряну тривогу у зв’язку з активністю ворожої авіації. У ці хвилини у Ліверпулі проходив фінал «Євробачення–2023». Вже тоді я знав, що назва для цієї картини буде саме «Шіді-ріді-дана». Адже рівно  12 років тому Руслана тріумфально перемогла на міжнародному конкурсі із піснею «Дикі танці».

Ця картина далася мені найскладніше, багато сенсів, і вони дуже глибокі, не тільки для мене, а й, думаю, для багатьох українців.

Чи пишеш ти роботи під замовлення?

Я пишу під замовлення, але тільки тоді, якщо це справді щось щире. Мені важливо, щоб замовник був відкритий зі мною, щоб ми змогли знайти спільну мову.

Яка твоя найзаповітніша професійна мрія?

Моя найзаповітніша мистецька мрія на цю мить — це визнання й успіх у світі мистецтва, створення великих артпроєктів, які впливають на громадську думку або мають суспільну вагу, щоб кожен українець полюбив нашу культуру та традиції.

Я бачу власний професійний розвиток поза безпосереднім написанням картин, у більш концептуальних роботах і перформансах. У мене є ідеї та мрії, і я вірю, що колись мені вдасться їх реалізувати.

Фото: Марина Малютіна