Німецький електронний артист SCHILLER (Крістофер фон Дейлен) та фронтвумен гурту The Hardkiss Юлія Саніна представили спільну роботу — пісню My Silence, що увійде до нового альбому SCHILLER “Euphoria”. Ми розпитали їх про цю колаборацію, а також поставили кілька питань Юлії про плани The Hardkiss щодо Європи.

Юлія Саніна

Яким був ваш перший вражаючий момент під час знайомства зі SCHILLER?

Наше знайомство з Крістофером саме по собі було дуже вражаючим. Тоді я готувалася до свого акустичного виступу на Wacken Open Air у Німеччині й отримала повідомлення від менеджерки, що до мене за куліси йде один із найвідоміших електронних музикантів Німеччини — Шиллер. Лив дощ, земля перетворилася на багно. І тут у гримерку заходить Крістофер — у білосніжних кросівках. Це був його перший візит на метал-фестиваль, абсолютно не його формат, але він залишився від початку до кінця мого виступу й був у захваті.

Ми познайомилися. Я, звісно, знала його творчість, а він уже бачив мою колаборацію з діджейкою Корольовою.

Ви сказали, що ідея «тиші» глибоко вам відгукнулася. Яке місце тиша має у вашому житті сьогодні?

Попри мій сценічний образ, я досить закрита людина. Я шукаю тишу всюди — можу творити, мріяти, планувати й відпочивати лише в ній. Соціалізація для мене буває непростою. Але, якщо подивитися ширше, зараз тиші не вистачає всім — особливо українцям.

У тексті цієї пісні я заклала подвійне значення: тиша як спокій і простір для самопізнання і водночас — як відчуття безпеки. Є рядки про те, що «десь на далекій орбіті немає тривог і ритму міста». Дуже хочеться, аби й у наших містах нарешті запанували тихі, спокійні ночі та дні.

Як минула зйомка відео?

Під час зйомок відео ми багато спілкувалися на різні теми, зокрема про війну в Україні. Тоді й виникла ідея — під час релізу цього треку привернути увагу аудиторії Крістофера та нашої спільноти до підтримки українських ветеранів. Ми обрали організацію «Титанові», адже під час свого концерту в Києві Крістофер також долучався до її підтримки. Це люди, які віддали своє здоров’я в боротьбі за незалежність України і тепер потребують допомоги у відновленні.

Як ви поєднуєте свій рок-бекграунд з електронним звучанням SCHILLER?

Ця колаборація — саме моя — як Julia Sanina, а не The Hardkiss. Тут я свідомо відходжу від свого рок-звучання і повертаюся до витоків — музики, на якій зростала: джазу, соулу, мелодійності. Саме це є у пісні з Крістофером.

Мені подобається, що я можу експериментувати з різними жанрами — від року до мелодичного техно й атмосферної електроніки. І це лише початок мого шляху в цьому напрямку.

Що для вас стало найціннішим у цій співпраці?

Найцінніше — це дружба з Крістофером. Ми багато спілкуємося, працюємо разом, і я відчуваю, що він — «моя людина». Він такий самий точний і відповідальний, як і я: завжди виконує обіцянки, швидко відповідає, чітко працює. Це рідкість у творчому середовищі.

Ми вже обговорюємо, як можемо розвивати співпрацю далі, і мені це дуже цікаво. Надихає усвідомлення, що є артисти, з якими легко, щиро і професійно.

Поділіться своїми планами щодо Європи та світу. Як пробуєте себе на закордонному ринку?

Ми лише починаємо свій шлях на європейському ринку. Це непросто: інша аудиторія, інші правила гри. Але мені цікаво відчувати себе ніби на старті, ніби починаєш усе з нуля.

Я сприймаю життя як подорож, набір досвіду й емоцій. Розвиток завжди починається там, де закінчується зона комфорту — і зараз я саме в цьому стані. Як частина The Hardkiss і як сольна виконавиця, що співпрацює з різними електронними музикантами, я відкриваю для себе нові горизонти й ніби вчуся дихати заново.

Як ви знаходите контакт з європейськими артистами для колаборацій?

Чесно, це завжди трохи випадок. Як і наша співпраця зі SCHILLER. Я вірю, що коли ти відкритий до світу, він сам надсилає тобі потрібних людей і можливості.

Звісно, у Європі є структурована система: менеджери, агенти, промоутери, букери. Але без твого внутрішнього «двигуна» нічого не відбувається. Усе починається з відкритості та щирого бажання створювати.

Чи маєте невидані пісні, які чекають свого часу?

Так, у майбутньому альбомі The Hardkiss, який вийде 2026 року, буде одна українськомовна пісня, написана ще до повномасштабного вторгнення. Але загалом ми вирішили взяти рік, щоб написати абсолютно нові пісні — про те, що відчуваємо зараз. Хочемо, щоб кожна композиція мала живі, свіжі емоції.

Ви багато років працюєте зі Славою Чайкою та Віталієм Дацюком. Чи продовжуєте співпрацю у нових проєктах і підготовці до туру 2026 року?

Так, я називаю Славу Чайку і Віталія Дацюка своїми незмінними стилістами і сподіваюся, що так буде й надалі.

Коли я приїжджаю до Києва, перший день завжди присвячую приміркам: ми зустрічаємося, плануємо образи для кліпів, концертів, турів. У Європі я теж завжди співпрацюю з українськими майстрами, вони найкращі, і залишаюся вірною українським дизайнерам, з гордістю представляю їх у світі.

SHILLER

Ви назвали цю пісню моментом, коли «почули голос України». Як саме цей голос для вас звучить?

Він звучав водночас тендітно й неймовірно сильно — сповнений болю, краси та стійкості. У цьому голосі була щира емоційність, яка проникла просто в серце. Він ніс у собі сутність країни, що глибоко страждала, але продовжує співати — не з відчаю, а з надією та гідністю. У той момент я зрозумів, що хочу створити музику навколо цього голосу.

Чому вирішили зробити пісню українською мовою?

Тому що мова — це душа культури. Коли я вперше почув український текст, одразу відчув його ритм й емоції, навіть не розуміючи кожного слова. Музика справді здатна долати кордони, але спів українською мовою надає пісні автентичності — вона стає голосом України, а не просто історією про Україну.

Як відбувався процес роботи — дистанційно чи наживо у студії?

Ми записувалися окремо, у своїх студіях. Але весь процес був дуже живим — ми постійно обмінювалися ідеями, звуками й емоціями майже в реальному часі. Це була природна, плинна співпраця, яка тривала до моменту фінального зведення. Попри фізичну відстань, зв’язок відчувався глибоко особистим.

Що для вас було важливо показати у візуальній історії?

Це був натхненний процес — справжнє поєднання думок, почуттів і культур. Разом ми створили візуальну історію, що з великою чутливістю передає суть пісні. Результат став не просто доповненням музики, а її продовженням — витвором мистецтва, який підкреслює й підносить її.

Чи плануєте спільний живий виступ або концертну прем’єру треку?

Так, саме це ми плануємо. Ця пісня заслуговує на живе виконання, адже вона про зв’язок між людьми. Я уявляю, як ми виконуємо її на сцені — в Україні та в Німеччині, створюючи міст між нашими слухачами. І коли це станеться, це буде не просто концерт — це буде послання єдності.

Що для вас означає культурна співпраця між Україною та Німеччиною сьогодні?

Це нагадування про те, що навіть у часи розбрату мистецтво здатне будувати мости. Культурна співпраця — одна з найсильніших форм солідарності. Для мене вона полягає у вмінні слухати — по-справжньому слухати — історії, емоції та досвід одне одного. Це не про політику, а про людяність. І я щиро вірю, що завдяки музиці ми можемо зберегти та посилити голос України в серцях людей по всьому світу.

Фото: Ганна Гончарова