Щороку в останню неділю травня, попри всі труднощі, кияни та гості міста зізнаються столиці України в коханні. Київ став не просто домівкою, а знаковою точкою в житті багатьох українців, чию творчість ми обожнюємо — злети і падіння, нові відкриття та розчарування — було різне. Тож із нагоди Дня Києва JS поспілкувався про перший візит до столиці та як змінилося сприйняття міста сьогодні. 

DOROFEEVA

Про перший візит та перші враження   

Коли я вперше приїхала до Києва, перше, що ми зробили родиною, — поїхали на Майдан Незалежності та відвідали місце, де знімали «Караоке на Майдані». Для нашої сім’ї ця програма була культовою та улюбленою, яку ми щонеділі всі разом дивилися по телевізору. І вона була втіленням всіх моїх дитячих мрій — співати, що пізніше здійснилося. Це фото ми повторили вже багато років потому, 2016-го, коли батьки приїздили до мене в Київ.

Про нинішні «стосунки» з Києвом  

Після початку повномасштабного вторгнення я, як і багато українців, почала ще більше цінувати все, що є у нашому житті. Це стосується і Києва — міста, у якому я живу вже 15 років, яке я люблю і вважаю найгармонійнішим містом для себе. Тут я завжди відчуваю дихання прогресивної молоді, культури, смаків… Київське повітря стало мені таким рідним! І за останні декілька років цінність цього міста у моєму житті тільки зросла.

Маша Єфросиніна

Про перший візит   

Київ уперше я відвідала, коли мені було 15 років. Приїхала, щоб здати TOEFL (тест на знання англійської мови), який дозволяв взяти участь у програмі обміну з учнями з інших країн. Фінальна стадія тестування відбувалася в київській школі №57. Коли я побачила учнів цієї школи, вони здалися мені якимись неземними — дуже красивими й особливими.

А за рік ми повернулися в Київ із мамою вибирати мені випускну сукню. Я тоді отримувала золоту медаль, тому хотіла бути у золотій сукні. Нібито у костюмі золотої медалі (сміється). І ми знайшли її на Троєщинському ринку.

Про перше враження  

Після першого візиту сюди я відчула себе розгубленою і збентеженою, бо, виявляється, моя рідна Керч — місто, яке я так любила і в якому мені так добре жилося, — насправді маленька і провінційна, і, звісно, не витримувала порівняння зі столицею.

А з іншого боку, в мене зʼявилася мрія: поступити в Київ, колись жити і стати кимось саме тут. Стати повноправною жителькою цього неймовірного міста.

Про нинішні «стосунки» з Києвом  

Скільки буду жити, буду Києву вдячна за шлях, який пройшли наші стосунки: від повного несприйняття мене до всього, що зрештою він дав мені в житті — людей, із якими я працювала, завдяки яким розвивалася; професію; визнання; атмосферу, що закохує в себе назавжди.

Коли почалося повномасштабне вторгнення і ми з дітьми були вимушені переїхати за кордон, я найбільше боялася, що більше ніколи сюди не повернуся. А за 4 місяці, коли вперше сюди приїхала, я розплакалася, бо так сильно за ним сумувала, настільки хотіла додому. Хотіла бачити цих людей і ці вулиці, відчувати цей запах. Знов зайти у свій підʼїзд, бачити перед будинком черги до театру Івана Франка, які вишуковуються всі 17 років, що я живу за цією адресою, чути гомін глядачів, які в антракті виходять у сквер перед театром.

MONATIK 

Про перший візит   

До Києва вперше я приїхав на шкільну екскурсію. Це був 3 клас. Тоді я одразу закохався у це неймовірне місто і почав мріяти про те, щоб одного разу приїхати сюди жити.

Пізніше я повернувся сюди знову, у період творчих пошуків та кастингів. Одна з перших і найважливіших поїздок була на кастинг до проєкту «Фабрика зірок». Приїхав здійснювати свою мрію, але ні з першого, ні з другого разу не вийшло. Повернувся до Луцька з досвідом і надією.

Саме так я і перебрався до Києва — назавжди. Це була поїздка за мрією. Я щиро вірив, що зможу перетворити її на реальність, і був готовий докласти для цього максимум зусиль. Не все склалося з першого разу, але цей досвід був дуже важливим. Саме тоді я вперше відчув, наскільки великим і непростим може бути шлях до мрії.

Про перше враження  

Київ вразив мене своїм масштабом, величчю й енергетикою. Саме тут я зміг по-справжньому проявити свою творчість — вона просто полилася. Багато писав, спостерігав, надихався. Пам’ятаю, як любив той момент у метро — коли приїжджаєш з лівого берега на правий і бачиш, який Київ величний і красивий. Тоді я точно зрозумів: хочу жити і творити тут усе своє життя.

Про нинішні «стосунки» з Києвом  

Завжди порівнюю мій рідний Луцьк із сім’єю, яка мене народила, а Київ — із сім’єю, яку я створив сам. Тут сталися найважливіші події мого життя: зустріч із коханою дружиною, народження наших трьох синів, мій легендарний концерт на НСК «Олімпійський», перша персональна виставка картин та артоб’єктів. Це ціла колекція таких яскравих та незабутніх спогадів.

Попри складні часи й безсонні ночі, які ми проводимо з дітьми в укриттях, ми досі тут живемо і творимо. Саме тут ми бачимо своє майбутнє і майбутнє наших дітей. Віримо в розвиток, у майбутнє культури, у світло попереду. Саме ці думки хочеться запускати у космос у день народження мого любого міста.

KOLA

Про перший візит   

Уперше відвідала Київ у 10 років. Це було весілля наших родичів. Памʼятаю, як я бігала і не могла стримати радості від цієї величі та краси. Я була в дуже красивій вузькій сукні під лак вишневого кольору і неймовірною зачіскою, відчувала себе принцесою.

Про перше враження  

Потім приїжджала вже дорослою на різні кастинги пісенних шоу. Завжди відчувала в Києві метелики в животі через відбіркові етапи. Памʼятаю, як під час кастингів на «Х-фактор» не спала три доби через графік, який був штучно створений шоу для того, щоб його не кожен міг витримати. Залишалась у своєї тітки на ночівлю і була щасливою відчувати себе частиною музичного світу.

Про нинішні «стосунки» з Києвом  

Сьогодні Київ — це мій дім, не уявляю іншого міста для життя. Тут особливий смак повітря. Енергія Києва неповторна, тут я можу бути собою на 100 %. Тут всі мої друзі, команда та світ, про який я колись так мріяла.

Фото: надано для JS з особистих архівів