25 лютого у Києві в «Українському домі» стартував національний кінофестиваль Cinema for Victory, а 2 березня оголосили переможців. Генеральним партнером фестивалю став Sense Bank. Поговорили із заступницею голови правління Sense Bank Оленою Зубченко про важливість підтримки українського документального кіно під час повномасштабної війни. 

Фестиваль Cinema for Victory дає голос авторам, які документують події війни. Водночас підтримка культури у складні часи — це завжди вибір. Чому для вас важливо підтримувати саме документальне кіно і які сенси ви вкладаєте в цю співпрацю? 

Для Sense Bank важливо підтримувати українське документальне кіно, адже воно показує речі, які відбуваються насправді. У сучасному світі, як ми знаємо, дуже багато маніпуляцій з інформацією. Коли ми перебуваємо у своєму колі, здається, що та чи інша тема є зрозумілою, але у випадку із ширшою аудиторією, може бути навпаки. Документалістика важлива і в контексті міжнародної співпраці.

Вважаю, що документальне кіно — досить комфортний, хороший формат, який доступною мовою, доступною формою показує як українцям, так і іноземцям наше сьогодення, дає можливість вийти з власної інформаційної бульбашки. Дивитися його чи ні — питання особистого вибору, готовності стикнутися з реальністю, почути, побачити й пропустити крізь себе історії інших людей. Це може бути важко, але в емоційності, пронизливості й полягає, як на мене, сила документального кіно.

У кризові періоди культура часто залишається без фінансування, адже здається, що є нагальніші проблеми. Але водночас історія показує: нації, які підтримують мистецтво навіть у найскладніші часи, зберігають свою ідентичність та голос у світі. Чи можна сказати, що ініціативи, як-от Cinema for Victory, — не просто кіно, а частина інформаційної та культурної стратегії країни?

Так, однозначно можна. Від початку повномасштабного вторгнення нам здається, що всім зрозуміло, хто агресор, які його наміри. Інформації ніби-то багато. Але насправді за кордоном її не вистачає. Тому ми маємо робити висновки й усвідомлювати, що не можна зупинятися — слід і надалі говорити про війну, бажано мовою мистецтва, адже вона знаходить відгук в іноземців.

Українці це знають по собі, адже, щоб вижити, стабілізуватися у стресових умовах, наша памʼять витісняє певні спогади. Але якщо говорити про війну, сьогодення, то памʼять надзвичайно важлива. Від неї залежить, які рішення ми ухвалюємо, що робимо, що плануємо, як впливаємо на світ навколо нас як в особистому плані, так і професійному.

Документальні фільми закарбовують ті чи інші події в памʼяті суспільства назавжди, фіксують для майбутніх поколінь те, що колись стане історією. До того ж Sense Bank є державним банком. Тому для нас важливо бути частиною світу соціальної відповідальності.

Ми розуміємо, як було сказано у вашому запитанні, що у кризові періоди, коли не вистачає фінансів і взагалі ресурсів, культурі слід допомагати, адже вона не є чимось другорядним у цій війні. Культура стала зброєю, універсальною мовою, яка говорить про потребу справедливості у сучасному світі, про те, що боротьба за демократичні цінності триває ось тут, у центрі Європи. Тому ми як державний банк взяли на себе роль соціальної відповідальності в культурно-мистецькій ніші, яка дуже потребує підтримки.

Документальне кіно — це завжди про правду. Воно не дає забути, не дає змоги викривити історію. Як ви думаєте, яку роль відіграють документальні фільми у формуванні історичної пам’яті та колективної свідомості українців? Чи можуть вони вплинути на міжнародне сприйняття нашої боротьби?

Гадаю, після «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Порцелянової війни» Слави Леонтьєв, фільмів-розслідувань українських журналістів та правозахисників не має бути сумнівів у тому, що документальне кіно впливає на сприйняття російсько-української війни за кордоном.

Розумієте, шкільні чи університетські підручники з історії можна переписати, ті чи інші книжки — знищити. Але стрічку не переробиш, її образи не зітреш, якщо фільм вже побачили люди, якщо його виклали у вільний доступ. Документальне кіно зберігає реальні історії, імена. Воно фіксує певну мить, яку вже не перезнімеш. Тому документалістика така важлива в контексті висвітлення війни та її наслідків. І, звісно, у плані культурної дипломатії теж.

Фестиваль об’єднує дуже різних людей — режисерів, військових, волонтерів, міжнародних експертів. Його фільми — це не просто мистецтво, а історії, які змінюють світ. Чи є серед цьогорічної програми стрічка, яка особисто зачепила вас або вашу команду? 

Дійсно, культура здатна обʼєднувати людей, що дуже важливо зараз для українського суспільства. Тому Sense Bank став генеральним партнером Cinema for Victory 2025. Спеціальною премією ми з командою відзначили Олександра Печерицю з фільму «Позивний “Артист”», що, власне, і розповідає про те, як із приходом війни змінилося життя київського актора, як воно розділилося на службу у війську та сценічну діяльність.

Робота ж Олександра Печериці — це не гра, а цілком реальне заглиблення людини в себе, спроба знайти відповіді на складні філософські питання. «Позивний “Артист”» — щемка стрічка, яка, переконана, вразить багатьох глядачів.

Сьогодні в Україні формується нова етика партнерства бізнесу та культури. Підтримка національного кіно, літератури, музики стає не просто добрим тоном, а відповідальністю. Як гадаєте, чи буде цей тренд зберігатися і після перемоги? Яку роль бізнес відіграватиме у відновленні культурної сфери?

Ми всі говоримо про стійкість, але маємо говорити про єдність. Вона повинна бути у всьому, особливо у підтримці тих, хто цього потребує. Думаю, ми як суспільство перебуваємо на початку цього шляху, але точно рухаємося у правильному напрямку. Також я вірю у розвиток в Україні інституту меценатства. Коли, скажімо, відвідуємо за кордоном музеї, культурні центри, чуємо, що вони створені за підтримки того чи іншого мецената, який у такий спосіб залишив по собі памʼять на століття.

Памʼять про них та їхню діяльність намагалися стерти за радянських часів. Нині вона відновлюється, завдяки чому вже сучасні українські меценати мають на кого рівнятися. Думаю, популярність благодійництва саме в мистецтві розвиватиметься й надалі, буде багато нових колаборацій бізнесу, культури і суспільства загалом.

Фото: надано для JetSetter.ua