Про подорож Америкою тривалістю цілий місяць, переусвідомлення цінностей та справжнє щастя JetSetter.ua розповіла Ксенія Піскун — директорка із розвитку компанії ARTFORMA і преміальних італійських брендів косметики Nashi Argan і Jean Paul Mynè.

Ксенія Піскун

За цей рік ми приблизно 4 місяці були десь поза домом: Азія, Європа, Штати, острови Тихого океану. Здається, якщо зібрати всі наші поїздки разом, то вийде кругосвітка. Навіть дві.

Але що такого особливого ми відчули в Штатах, чого не відчували ніде? І взагалі, як живеться парі, яка половину року проводить удвох в подорожах? Багато хто говорить, що треба пожити разом до весілля. Я вважаю, що треба місяць помандрувати з людиною наодинці в абсолютно незнайомих країнах. Таким чином ви вже точно вивчите одне одного з абсолютно різних боків!

Ми намагаємося літати дедалі частіше, перебуваючи постійно в якійсь метушні, яка навіть не дає до кінця зрозуміти, в якій країні здійснив посадку літак цього разу? Але після першої довгої подорожі до Азії нас було вже не зупинити: ми скуповували квитки у всіх напрямках. За один рік ми побачили Країну Вранішнього Сонця і Дикий Захід, нео-цивілізацію Сінгапура і практично первісність Камбоджі. Мрія, чи не правда?

Під час підготовки до весілля постало питання — «Куди їхати у медовий місяць?». Ось так і народилася наша величезна американська подорож тривалістю місяць (буквально). Такий собі Hit the road, Jack, в якому ми обкатали чотири штати, по три-чотири рази бували в Сан-Франциско і Лас-Вегасі, злітали на Бора-Бора, а також докорінно змінили своє життя.

Одягайся як хочеш, їж, що заманеться, будь тим, ким хочеш, і навіть купуй все, що тобі може тільки прийти в голову. Це як сотні держав в межах однієї країни! Скучив за Японією? Кілька хвилин — і ти в міні-Токіо їси абсолютно справжній рамен. Чайна Таун? А Маленька Італія? Створюється враження, що ти як велетень крокуєш планетою й за секунду можеш дістатися до будь-якої точки земної кулі. Вражаюче! Мені й досі не вистачає цього в Києві, де у японському ресторані тільки суші, а в американському — бургери. Дуже хочеться тієї самої багатогранної та багатонаціональної автентичної атмосфери в межах одного міста.

Я не буду зупинятися на глибоких характеристиках поїздки і розповім поверхнево: ми почали свою подорож у Сан-Франциско і чотири дні безтурботно гуляли схилами, дивилися на Голден Гейт, їли в Старому порту і фотографувалися з хіпі-бусами на вулицях.

Проїхавши вздовж усього узбережжя, дісталися до Лос-Анджелеса, отримали неймовірне задоволення, гуляючи сонячними вулицями, розглядаючи вітрини Rodeo Drive і відпочиваючи в барі на даху хмарочоса в Даунтаун.

Потім був Лас-Вегас: брудний, липкий, наповнений негативною енергетикою і дешевим алкоголем. Ми ще кілька разів поверталися до цього міста, але щоразу нам дуже не хотілося цього робити. Коли дивишся на вогні Вегаса, а також на його відвідувачів тверезим — все виглядає не дуже привабливо.

А потім була справжня частина пригоди — три тижні автівкою ми їздили по каньйонах і національних парках. І саме це змінило нас. Ставлення до навколишнього світу докорінно змінюється, коли ти бачиш, як батьки привчають своїх дітей захоплюватися красою світу навколо нас.

Ми п’ять днів провели на озері Тахо, класичному місці для типового американського відпочинку жителів Північної Каліфорнії. І на третій день я зрозуміла, що єдині люди на пляжі з телефонами в руках — це ми. Діти грали одні з одними, дорослі розмовляли або просто дивилися на гірський краєвид. У цей момент виникає певне переусвідомлення. Я відклала телефон і відтоді брала його тільки для того, щоб відобразити найважливіші моменти або зателефонувати близьким. І так роблю донині.

Дивно, але саме країна джинсів і жуйки навчила мене сидіти ввечері біля вогнища з незнайомими постояльцями нашого готелю, попиваючи какао й розмовляючи про життя. А враховуючи 7 годин шляху в машині, нам більше не хотілося грати на телефоні — хотілося просто насолоджуватися краєвидом із вікна.

Я не називаю себе толерантною людиною, просто не лізу в те, як і чим живуть інші. Але ця країна навчила мене щиро радіти тому, що хтось знайшов свій шлях і живе саме так, як йому хочеться. Це теж було черговим відкриттям, яке зробило моє життя набагато яскравішим.

Так, тут ти можеш купити найновіший телефон, найтрендовішу помаду і сидіти в одному ресторані з сотнею Голлівудських зірок, але це не те, через що сюди варто їхати. За межами їх величезних міст знаходяться дива природи, коли червона пустеля миттєво переходить в ліс з гігантськими секвоями, половина Штату покрита величними каньйонами, серед яких протікають річки, котрі навіть сучасні греблі насилу стримують.

Наступні два тижні у Французькій Полінезії тільки зміцнили ці зміни. Адже щодня ти відчуваєш себе піщинкою посеред нічого, або, як каже мій чоловік, — посеред Всього на крихітному острові в Тихому океані. І кожен твій день проходить просто в спогляданні океану і островів, а в перервах — в контактах з природою, плаванні зі скатами і різнокольоровими океанічними рибками. Це дає той душевний баланс, якого не досягнеш і тисячею фотографій з йога-центру, це реальне усвідомлення якогось секвойного, океанічного, практично каньйонного спокою.

Я в будь-якому випадку куплю новий айфон, оновлю гардероб після Тижня моди і буду ходити на світські вечірки. І це теж принесе мені радість, але тепер я розумію різницю між цим щастям і щастям внутрішнім.