Тоня Ноябрьова

Кінохвиля про українські 90-ті продовжується. Із 30 травня стартує прокат нової стрічки «Ти мене любиш?» режисерки Тоні Ноябрьової. Фільм натхненний історією дорослішання на тлі краху родини та цілої епохи. Для того щоби відтворити 90-ті в кадрі, Тоня прискіпливо розшукувала кожну деталь, яку можна побачити у картині. Зокрема, і всі елементи образів персонажів. Про те, хто формував її бачення та відчуття стилю, а також про найцікавіші образи з фільму «Ти мене любиш?» режисерка розповіла для JS.

Про модних кумирів у підлітковому віці

Мій підлітковий вік поділяється на декілька етапів, але вперше, коли я себе відчувала, скажімо так, дорослою жінкою, це було десь років 12–13. Я, звичайно, фанатіла за героями телесеріалу «Елен і друзі». Це була мода 90-х, проте нам у радянському та пострадянському союзі все це було недоступно. І тому доводилося полювати за всіма кольоровими прикрасами, фенічками, банданами.

Також інші молодіжні серіали дали свій вплив, на кшталт «Беверлі-Гіллз, 90210» та «Район Мелроуз». Тобто всі закордонні телесеріали, які нам були доступні, викликали нестримне бажання брати приклад звідти.

Я добре пам’ятаю, коли був у моді темний лак для нігтів, а його просто фізично ніде не було. І що ми робили з моїми подружками? Ми брали звичайний лак для нігтів і додавали туди чорнила, просто звичайні чорнила для писання, і будь-який лак ставав таким красивим фіолетовим. Але була одна проблема: коли ти змиваєш звичайний лак — у тебе все нормально з нігтями, а от чорнила фарбують нігті.

Про людей, які сформували бачення стилю

Не можу сказати конкретно, але точно: завжди цікавилася модою, зовнішністю, стилем. Тобто це цікавить мене, скільки я себе пам’ятаю. Коли з’явилися глянцеві журнали, у мене була мрія. Вони були дуже дорогі, тому я мріяла заробляти багато грошей. Думала, що буду купляти на всю свою зарплатню всі глянцеві журнали. Я за ними полювала, вирізала сторінки, робила якісь колажі.

Вони брали участь у створенні відомих кампейнів Versace. І в мене всі стіни були обклеєні сторінками з глянцю цих компаній. Я мріяла, коли виросту, теж буду носити всі ці яскраві спідниці, піджаки, щось латексне, золоті прикраси. Тому можу сказати, що не люди, а, мабуть, глянцеві журнали, коли вони з’явилися, аж допоки це ще не було мейнстримом, сформували не те що моє бачення моди та стилю, а просто любов до самовираження через одяг.

Про кіноперсонажа, який є взірцем моди

Тут я, напевно, не буду оригінальна. Це, звичайно, Керрі Бредшоу. Саме Керрі. І саме в серіалі Sex and the City. Не в фільмах. Бо у фільмах, мені здається, це вже overdressed. Те, що було в серіалі, поступово формувало смак, сприйняття жінки, сміливості, наскільки ти можеш дозволити собі бути вільним у самовираженні через одяг, через мікс стилів, через поєднання, здавалося б, непоєднуваних речей.

Тому, звісно, що Керрі Бредшоу і стилісти, які робили телесеріал, здається, здійснили переворот у голові кожної дівчини, кожної жінки. Тому так, Керрі — номер один, і поки що ніхто до неї навіть не наблизився.

Який модний елемент повернули б із 90-х у сучасність?

Я ношу дуже багато речей із 90-х. Не під 90-ті, а реально з 90-х. У мене є купа взуття, не те що 90-х, а і 80-х. У мене багато футболок із принтами 90-х, чокерів і шкіряних курток. Коли ми знімали фільм «Ти мене любиш?», у нас був оригінальний одяг кінця 80-х і початку 90-х років, і дуже-дуже багато чого ми собі залишили після зйомок.

Плюс цікава історія: коли почалося повномасштабне вторгнення, я поїхала з однією валізою разом із мамою до Грузії, й одягу в мене не було. Я пішла на секонд-хенд і купила дуже багато одягу 90-х років за копійки і з задоволенням його ношу досі, і навіть люблю ним похизуватися.

Великі сережки, прикраси. Ось це в мене є у великому обсязі. Коли я вдягаю щось зі своєї колекції, всі питають, де я взяла і вполювала якийсь елемент образу.

Про модне табу

Що стосується модних табу, то в мене їх нема. Єдине, що мені не подобається, — коли людина обирає одяг на декілька розмірів менше, ніж потрібно. Як на мене, то краще, щоб він був оверсайз, ніж куций.

Про ставлення до вінтажних речей та секонду

До вінтажу я ставлюся просто супер. У мене половина гардероба — вінтаж. Не тільки тому, що я купую речі, а ще й тому, що зберігаю їх. Багато чого у мене від мами і від старшої сестри, які я дуже люблю і дуже охайно ставлюсь. Не те щоб у мене музей і щось лежить та збирає пил. Ні, ні. Я вдягаю це на регулярній основі.

Ношу вінтаж так само, як і нові речі ZARA. Обожнюю все це міксувати. І навіть якщо вдягаєш базу з тієї ж «Зари», міксуєш це з вінтажними деталями, то весь твій образ виглядає класно, цікаво, і ніхто ніколи не вгадає, у що саме ти вдягнена і якого року виробництва та чи інша річ.

Про улюблений образ головної героїні фільму «Ти мене любиш?»

Одяг для «Ти мене любиш?» — окрема історія і моя величезна любов. Ми збирали протягом року все, що ви бачите в кадрі. Багато речей залишилося у мене. Це, по-перше, чудесна куртка, яка була мрією головної героїні. Джинсова косуха оверсайз, обшита стразами. У мене лишився светр головної героїні, а також вінтажний вовняний оверсайз-піджак персонажа тата, який ношу із задоволенням. Усі речі зі стрічки — емоційна та історична цінність для нас.

Ми не виграли пітчинг, але я вже знала, хто буде працювати над костюмами. Це моя чудесна подруга, стилістка і письменниця Тетяна Кремінь. Вона працювала над якоюсь обкладинкою, скинула мені фото з цими білими чоботами та питанням «брати?». Я спитала, скільки коштують, і в такий спосіб черевики за 50 грн розпочали історію «Ти мене любиш?» ще до того, як з’явився фільм.

Всі костюми — просто окремі персонажі. Я вважаю, що ми дуже клопітливо і детально відпрацювали, аби відтворити на екрані 90-ті.

Яку модну пораду ви дали б собі в 17 років?

Мені здається, що 17 — це час експериментів. І, в принципі, немає нічого, що б зіпсувало зовнішність. Але є дві речі, з якими я була б обережніша. Перше — вибір кольору волосся. Чим старше ти стаєш, тим більше тобі хочеться повернутися до натуральності. У цей момент приходить розуміння, що природа щось та знає.

Друге — була б обережна з татуюваннями. Хоч я і сама не мала такого досвіду, але знаю, скільки йде часу у моїх друзів і страждань на те, щоб позбутися татуювань, які їм вже не подобаються. А загалом, я вважаю, що експерименти потрібні: вони додають в наше життя нових фарб, і воно стає веселим, прекрасним і надає змогу відірватися від буденності.