Карантинний режим, як відомо, охопив увесь світ. Герої JS продовжують ділитися власним досвідом реалій життя в ізоляції із різних куточків планети. читайте також
Макс Барських про Лос-Анджелес
По завершенню першої частини світового туру Nezemnaya 2020, за кілька днів до оголошення карантину, Макс Барських встиг повернутися до Лос-Анджелеса. Як відомо, співак вже кілька років живе між двома країнами – США та Україною.
«Що там закуповують під час апокаліпсису?» — артист іронічно написав під однією із фото у своєму Instagram.
Насправді, я ніколи не бачив вулиці Лос-Анджелеса настільки спорожнілими.
Хай там що, варто знаходити переваги у межах ситуації, що склалася. Наразі увесь світ на мить зупинився, у нас з’явився час подумати про себе, про своє життя та цінності, про фізичне та духовне здоров’я. Усе непотрібне відходить, а планета має змогу відпочити від пагубного впливу людства.
Аби не піддаватися загальній паніці, раджу мінімізувати доступ до соціальних мереж та новин. Як варіант — зануритися у читання якісної літератури. Серед моїх фаворитів «Підсвідомість може все», авторства Джона Кехо, «Магніт щастя» Ендрю Метьюза або «Внутрішня інженерія» від Садхгуру.
Анна Вергельська про Нью-Йорк
Наразі Анна Вергельська вже дісталася до України, чи не останнім рейсом із Нью-Йорка. Загалом власниця L’Officiel Austria живе на два міста, Київ та Відень.
Анна Вергельська, власниця видання L’Officiel Austria
Мало хто переймався проблемою нового захворювання, коли воно було лише десь там, у далекому Китаї. Мало хто був обережним із самого початку. Маю сказати, що я ще наприкінці січня скуповувалася у віденських супермаркетах і просила рідних сидіти вдома. Проте, з робочою метою встигла злітати до Нью-Йорка, де й познайомилася з пандемією поближче.
Коли я дізналася про коронавірус, то одразу пішла до магазину і придбала купу продуктів.
Люди думали, що я з'їхала з глузду, коли просила їх запастися усім необхідним.
Згодом я закликала своїх рідних і знайомих залишатися вдома, бабусю навіть навчила користуватися месенджерами. На жаль, дехто проігнорував моє прохання і вирушив у подорож. Друзі й мене звали до Куршевеля, але я відмовилась. Тепер точно розумію, що недарма: майже всі, хто поїхали туди, захворіли.
Місяць тому я все ж полетіла за кордон, але з робочою метою. Там, у Нью-Йорку, я спостерігала неймовірну картину: всі магазини і ресторани відкриті, люди ходять на вистави, відвідують концерти і взагалі не переймаються. Словом, життя вирувало. Мені навіть вдалося піти на хокей. Тоді я відчувала цілковите щастя, як і всі вболівальники під час змагання.
Я повірила, що пандемія нас не торкнеться, але… Не так сталося, як гадалося.
У мене був список місць, які я планувала відвідати у Нью-Йорку. Наприклад, я хотіла піти до Ralph Lauren кафе, де продають мій улюблений чай матча. Я встигла побувати на відкритті нового торгівельного центру, у найвідомішій бургерній на Мангеттені, ресторані Mari Vanna й бутику Tiffany.
Буквально через лічені дні по телевізору оголосили про небезпечну ситуацію. Тоді я почала помічати, наскільки зменшилась кількість людей на вулицях і в громадських місцях, а людей з азіатською зовнішністю інші взагалі обходили стороною. В аптеках розбивали вікна і займалися мародерством, але поліція швидко реагувала та приїжджала на виклик. З кожним днем влада посилювала обмежувальні заходи.
Жителі Нью-Йорка плакали через безвихідь, дивлячись на Центральний парк, адже для такого ритмічного міста все це було справжнім потрясінням.
Мені було прикро усвідомлювати, що я в цьому місті зовсім одна і, що гірше, не можу полетіти до Австрії. Події розвивалися дуже стрімко. Останні чотири дні я майже не спала, щоб встигати стежити за всіма новинами. Добре хоч готель Baccarat, у якому я жила, на той момент ще не закрили.
14 березня я пішла на свою останню нью-йоркську вечерю у мішленівський ресторан Jan-Georges — єдиний, який працював за цих обставин.
Тоді я ще не знала, що робитиму і як доберуся на батьківщину.
Але мені пощастило, і вже 16 числа я вирушила до місцевого аеропорту в масці й рукавичках. Я полетіла до Києва останнім рейсом і можу сказати, що повернутися додому після такої виснажливої пригоди — велике щастя!
Дар’я Гуаран про Париж
Наразі стилістка Дар’я Гуаран проживає в Парижі, тож має змогу особисто спостерігати за ситуацією у французській столиці.
Париж вмить опустів. Тріумфальна арка — площа Етуаль, те саме місце, що вселяє жах усім водіям, які не мають паризького генотипу. Проїхати по колу та залишитися живим — тест для всіх, хто чваниться своїм «парижанством». Ось уже понад тиждень площа пустує, не враховуючи машин поліцейських, що стежать за дотриманням порядку карантину.
Усе розпочалося, як відомо, майже 2 тижні тому.
Лікарні у Парижі, як і у більшості міст світу, були не готовими до пандемії.
На знімку — лікарня Тенон, куди 21 лютого був госпіталізований один із перших хворих, який заразив 4-х лікарів. Тоді ніхто й не міг припустити, що людина, яка не повернулася із зони ризику, може бути зараженою. Це стало першим сигналом тривоги про неготовність французької лікарняної системи до боротьби з епідемією.
Сьогодні все інакше: щоби увійти в лікарню на прийом до будь-якого фахівця, потрібно пройти через охоронців та заповнити анкету про відсутність симптомів. Коридори пустують: хворі не залишають палат, а візити заборонені.
До речі, днями група французьких медиків подала позов на першого міністра Франції.
Його звинувачують у недбалому ставленні до ситуації та навмисному неприйнятті заходів, які призвели до кризи французьких лікарень перед лицем вірусу.
Буквально учора в Парижі оголосили надзвичайний стан на 2 місяці. Тепер виходити з дому можна тільки в радіусі 1км. Штраф зріс до € 1500 при повторному порушенні. На сьогоднішній день Париж і передмістя вважаються одними з найбільш постраждалих районів Франції.
Карантинним насторєм, що панує в Європі, діляться й доньки Мауріціо Аскеро.
Асія Аура Аскеро про Амстердам
Асія Аура Аскеро, стедентка
Я навчаюся у одному із університетів Амстердама. Після оголошення карантину учбові заклади закрили, а більшість студентів роз’їхалися по рідних містах. Я, зі свого боку, відразу поїхала до мами у Брюссель, де і планую провести більшість часу під час карантину. Подейкують, навчання в університеті відновлять у червні, тож повертатися до Амстердама раніше потреби немає. Проте я так скучила за своєю затишною квартиркою, що, ймовірно, за кілька тижнів все ж поїду.
Варто зазначити, що навчання у школах та університетах проходить дистанційно.
У цьому академічному році мені не потрібно здавати екзамени, а от мої приятелі з інших курсів таки здаватимуть іспити онлайн.
Чим я зараз займаюся? Багато часу навчаюся, читаю різноманітну літературу, дивлюся розважальні шоу та готую. Зрідка виходжу до супермаркету.
Загалом, усе це досить незвично, за вікном неймовірна весна, а ми з друзями зустрічаємося у відеочатах.
Актуальною залишається і відсутність можливостей підробітку для студентів, на яку багато хто із нас розраховував, аби заощадити до літніх канікул.
Паулін Ізабель Аскеро про Париж
Паулін Ізабель Аскеро, директорка Salvatore Ferragamo у паризькому універмазі Le Bon Marche
Наразі Париж виглядає ніби місто-привид. На вулицях ані людей, ані машин, усі магазини, ресторани, бари та кав’ярні зачинені.
Із переваг: за зачиненими вітринами вишуканих магазинів та просторими терасами ресторанів можна нарешті розгледіти архітектуру Парижа, вона неймовірна.
Із неабияким смутком спостерігаю за ситуацією, що склалася і уявляю як ми цінуватимемо буденність, коли усе повернеться до звичного ритму.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: