Справжня жіноча дружба — цінність, яку формують роки та перевіряє блискавичний успіх і переломні моменти долі. Здатність зберегти щирі та міцні стосунки і залишатися безпрецендентною підтримкою одна для одної — особливість зрілих і водночас легких жінок, котрі щиро святкують життя та мудро долають складні повороти.

За підтримки бренду італійського ігристого San Mare ділимося історіями українских дівчат, які незважаючи на те, що опинилися в різних країнах та навіть на різних континентах, зуміли не лише не зруйнувати, але й посилити зв’язок одна з одною. Ба більше, декому навіть вдається вести спільний бізнес, вміло долаючи руйнівний досвід, що з собою принесла війна.

Наталія Павлючок і Анастасія Харитонська

співвласниці бізнес-кейтерингу BOTANICA

Наталія Павлючок, Анастасія Харитонська

Як би ви охарактеризували поняття дружби в сучасному світі?

Наталя: Сучасний світ дуже прискіпливий до розуміння дружби. Усі розвивають свій духовний світ та людяність, і тому вимоги стають вищі, це з моїх спостережень та 25-річного досвіду дружби з Настею. Тому тільки безкорисні взаємини між друзями вибудовують міцну довготривалу дружбу. І це все має бути під соусом довіри, заправлене щирістю, прикрашене взаємною симпатією та подано на спільних інтересах і захопленнях.

Скільки років триває ваша дружба та коли ви зрозуміли, що це саме та людина, яку можна назвати дійсно близькою?

Настя: Історія нашої дружби розпочалася 25 років тому, а до партнерства ми прийшли 9 років тому. Важко визначити момент, коли ми стали близькими людьми. Це таке довготривале кіно, але в ньому неможливо відмотати та зупинити плівку і сказати: ось він цей момент, саме тут ми стали по-справжньому близькими. З кожним роком, обставинами ми переходимо на новий рівень. Але точно можу сказати, що це дуже близький зв’язок. Це людина, з якою ти поділяєш усе: час, настрій, любов, друзів, досвід, духовний розвиток, колектив, матеріальні блага. Просто живеш поруч, день за днем, складаючи життя в одне.

Чи маєте спільні секрети, про які знаєте лише ви удвох?

Наталя: Звісно, за стільки років ми обжилися секретами та закритими темами. Але їх дуже мало, адже ми завжди вели відкритий бізнес та чесні взаємовідносини. У такій атмосфері секретам немає багато місця. Думаю, вони не дають дружбі та бізнесу легкості, а це основне, до чого ми завжди прагнемо — бути легкими та легко створювати наші проєкти. Тому радше маємо спільні цінності, про які знаємо лише удвох, і транслюємо їх на оточення через призму взаємопорозуміння та взаємоповаги, що завжди спрацьовує як магніт для клієнтів, інвестоів, партнерів, співробітників.

Переломний момент, що мало не зруйнував ваші взаємини? Хто пішов першим на примирення?

Настя: Я, звісно, можу сказати, що йшла першою на перемир’я, але це не буде правдою: завжди були якісь обставини, які нас рятували. І, як каже Ната, головне — щоб вистачало любові на порозуміння. То ж ми її знаходили в складні моменти.

Партнерство в бізнесі — це як шлюб, тільки замість романтичних ночей — ночі робочі. І в ньому є все — виховання спільної «дитини», непорозуміння, образи, веселощі, любов, ейфорія від результатів, відстоювання кордонів, конкуренція, надбання та втрати. І в нас все це було. Було до 24.02.22. А потім все змінилося. І ми хочемо поділитися саме цим моментом, бо він по-справжньому величний. Я перебувала в безпеці: ми з дітьми виїхали за місяць до початку війни. О 5 ранку все почалося. Ната з 11-місячною донькою були хворі на ковід, її чоловік був за кордоном. Вони перебувала втрьох з мамою та грудною дитиною в підвалах протягом 4 днів, не в дуже легкому стані. Я була не в змозі допомогти, єдине що я могла зробити — це піклуватися про нашу спільну справу, бо, погодьтеся, це також дитина, якій на той момент вже було 8 років. 8 років ми ростили наше сумісне дитя на ім’я BOTANICA.

Не знаю, дівчинка це чи хлопчик, але ми ставилися до нього як до маленького чада. У перші дні війни він був майже самодостатнім, щоб за перші сім місяців війни стати однією з найбільших волонтерських кухонь у Києві, зібрати колектив в 40 неймовірних людей та видати понад півмільйона порцій їжі. У цей період ми перейшли на абсолютно новий рівень стосунків. Ми перестали існувати як дві окремі бізнес-партнерки, зникло его, яке тримало всі ці роки. Ми просто стали єдиним «цілим». Таке собі синхронне плавання, коли рух одного спортсмена доповнюється рухом іншого. І при цьому навіть розмовляти не потрібно, ти просто знаєш що робити і все. Це був найжахливіший і водночасно найпрекрасніший робочий досвід. Досвід заради допомоги людям, спасіння себе і оточуючих роботою (бо в цей період робота займала по 14 годин на добу, і просто не залишалося часу на повне прийняття жаху, що почав нас оточувати). Людям не було чого їсти, і ми просто працювали, щоб у них була їжа.

У момент, коли ти позбавляєшся власних амбіцій заради більшого, стається меджик. Це є найбільший секрет успіху партнерства. Волонтерська кухня призупинила роботу в серпні. Наше партнерство в Україні зараз розширилося, і ми маємо двох нових жінок-партнерок, які керують операційною частиною справи в Києві. Ми налаштовуємо наші виробничі площі на виготовлення продукту довготривалого зберігання. Це те, що наразі потрібно країні, щоб кожен українець мав якісну і смачну їжу, де б він не був. Ми вдвох перебуваємо в Європі, у різних країнах, але близькі як ніколи. Фізична відстань — це ніщо. Тут працюємо дистанційно над випуском інноваційного і прекрасного продукту, big idea якого полегшити роботу кейтерингів та інших HoReCa-операторів по всьому світу та розповсюдити українські гастрономічні традиції.

Спільний бізнес, за чи проти? Поділіться власним досвідом.

Наталя: Сьогодні однозначно за! Але коли ми починали нашу трасформацію з тільки подруг також у партнерок по бізнесу, то з усіх сторін приходила інформація, що це нереально здійснити. Про це говорили просто всі, що втратимо і бізнес, і дружбу. Головне — що саме це шкодило та підривало відносини в складні моменти. Моя рекомендація тим, хто зараз в партнерському бізнесі: не дозволяйте такій інформації попадати у ваш світ. Партнерство — це подарунок собі на все життя. Оберігайте та любіть свого партнера чи партнерку. Якби нам це хтось сказав на самому початку, ми б не витратили стільки коштів на психологів. Жартую, звісно, але психологи теж були між нами, деякі з них також шкодили відносинам.

Насправді в одному бізнесі ви поєднуєте різні досвіди партнерів, розділяєте зони відповідальності за компетентністю кожного і ще швидше рухаєтеся до цілі. Помилки в бізнесі мінімізуються через можливість бачити виходи з різних ситуацій мінімум двома шляхами, а це — ще швидше до мети. І найсолодше у партнерстві — це коли ви на пляжі без телефонів тиждень, а бізнес працює 🙂

Чи маєте ви свої особливі місця/заклади, які асоціюються одна з одною?

Настя: Нашим головним особливим місцем був офіс та виробництво, де ми працювали, готували, танцювали, святкували, мріяли, будували команду та бізнес. Але так, у нас були три місця, чи краще я б назвала їх подіями, які ми ніколи не пропускали: концерти Мачете, цвітіння бузку в Ботанічному саду і наші івенти. Ми багато подорожували вдвох, мали улюблені місця і за кордоном. Зараз наше улюблене місце — WhatsApp.

Війна — як трансформація стосунків, у тому числі і дружніх. Що змінилося у ваших відносинах з початку повномасштабного вторгнення? Як вдається підтримувати зв’язок і чи залишається він так само тісним?

Наталя: Настя вже відповіла на це запитання вище. Я лише додам, що одна з найкращих інвестицій в нашому житті — це партнерський бізнес, побудований на дружбі. І це нас вберегло від багатьох травматичних переживань, бо в одній особі ти маєш друга та партнера; у вас спільні цілі, ви легко розумієтеся та влучно підтримуєте одна одну.

Відчутна зміна — саме 24.02.22. Ми відразу перенеслися на рівень вже зрілого партнерства, і це дуже приємний левел, у якому ти відчуваєш надпотужну силу дружби. У цьому стані легко створювати нові проєкти та продукти; з’являються нові партнери, підкорюються колись недосяжні ринки європейських країн. Думаю, відчутно, що зв’язок між нами став ще тіснішим, і на нас чекає багато спільних приємних досвідів.

Як розподілили робочі обов’язки через відстань? Хто за які процеси відповідає?

Настя: Немає практично ніяких змін у розподілі обов’язків. У кожної з нас є більш сильні чи слабше розвинені навички. Я, наприклад, ніколи не візьмуся за проєктування та виготовлення упаковки, і навряд чи Ната буде стрибати до стелі від перспективи редагування чи складання договорів.

Зараз ми територіально більш прив’язані до Амстердама, тому що я перебуваю тут, беру на себе фізичну розробку продукту, організацію зустрічей. Ната забирає на себе підготовку матеріалів, координацію більшості питань в Україні. Зараз складно щось планувати навіть на три місяці, тому ми просто рухаємося в потоці і максимально піклуємось одна про одну, щоб було комфортно робити улюблену справу в конкретний момент у конкретному місці.

Як часто тримаєте зв’язок? Який найефективніший для вас спосіб спілкування?

Наталя: І на це питання Настя вже відповіла вище. Бачите самі, скільки вигоди в партнерстві: завжди робиш половину роботи. За рік пошуку місця в Європі, де нам зупинитися з нашими сім’ями, щоб пересидіти та бути продуктивними, ми ще налагоджуємо найефективніший спосіб спілкування, оскільки живемо в різних країнах. Рік знадобився, щоб хоч якось адаптуватися психологічно та фізично до нової реальності. І саме зараз ми випробовуємо різні способи комунікації. Ми літаємо одна до одної (я з грудною дитиною), телефонуємо щоранку одна одній (часто просто мовчимо, це дає ефект присутності і також це приємна медитація), постійно комунікуємо в робочих чатах (їх у нас дуже багато) і в нових партнерських проєктах хочемо випробувати нові технології спілкування. За рік, можливо, ми не спілкувалися лише днів 5 максимум, ось так.