Коли ми вперше побачили Олексія Тютюнника на сцені Національної опери України, одразу ж вирішили познайомитися з цим талановитим красенем та дізнатися, що ховається за його загадковою зовнішністю та бездоганною балетною технікою. Задля нашої зйомки Олексій перевтілився в Джокера й мовою тіла розповів кілька історій: не лише про цього видатного персонажа, але й свої власні.

Про мову тіла  та процес вживання в ролі

Мова тіла — це дуже складний спосіб розповісти історію так, аби вона була зрозумілою й не залишила глядача байдужим. Необхідно дуже багато працювати над позами, жестами, мімікою, прикрашаючи їх танцювальною технікою. Є безліч ролей, персонажів, представлених у різних епохах різних народів і культур, відповідно, стилістика вище перерахованих засобів передачі історії та образа персонажа буде відрізнятися.

Я часто дивлюся документальні чи художні фільми про того чи іншого персонажа, про певну епоху, читаю літературу. Завжди дуже складно даються ролі реальних людей, з яких був списаний образ героя у виставі. Особливо складним у моїй кар’єрі був Красс у балеті «Спартак» Григоровича.

Про емоційне перезавантаження після вистави

Завжди по-різному. Залежить від ролі й настрою. Оскільки більшість вистав проходить увечері, після закінчення (поки знімеш грим, перевдягнешся, відійдеш та вийдеш із театру) уже наступає ніч.

Тому часто люблю прогулятися нічним містом. Особливо приємно, коли хороша погода, більш-менш тепло, на вулицях порожньо, а усе місто у вогнях.

Про найсміливішу професійну мрію 

Для мене дуже важливий розвиток мистецтва та культури України, популяризація всіх його відгалужень, насамперед, балету — як усередині країни, так і за кордоном. Тому моя найзаповітніша мрія — вивести балетне мистецтво України на такий щабель, аби нашу країну асоціювали з високим мистецтвом.

Для цього необхідно внести значні зміни в систему освіти та викладання в хореографічному училищі: повернути втрачену школу та привнести певні нововведення з урахуванням нових стилів, технік у танці, форм і тенденцій, залучаючи іноземних педагогів і хореографів, створюючи колаборації з іноземними балетними школами за фінансової підтримки держави і приватних осіб.

Так, у моїх цьогорічних планах реалізація двох балетів: класичної «Оди до весни» на фортепіанний концерт Шостаковича та «Електричний струм», хореографічна мова якого схилятиметься до модерну. Постановка «Оди до весни» планується в Національній опері України, завдячуючи директору НОУ Чуприні Петру Яковичу, який пішов мені назустріч і надав можливість працювати з артистами театру.

«Електричний струм» мені би більше хотілося представити в межах якого-небудь конкурсу чи фестивалю, оскільки у цій історії прагну більше заглибитися в деталі та творчий процес, створити ідеальну колаборацію музики та руху. Як показує досвід, зазвичай при подібному підході історія та хореографія часто сприймаються глядачем не так, як уявляв собі її хореограф, та вимагає певних корекцій у подальшому. А отже постановка не може бути випущена відразу на головну сцену країни.

Також дуже хотілося би залучити до нашого театру таких топових хореографів, як Ханс ван Манен, якого називають «рафінованим Баланчиним» та в чиїх балетах у минулому мені випала честь танцювати провідні ролі, Вейн Макгрегор — жива легенда у світі хореографії, якого привозять через 5 років переговорів до Києва 29-30 березня Саша та Льоша Польові, Джуліано Нуньєс — найзатребуваніший молодий хореограф у Європі, Олексій Ратманський — наш земляк, який підкорив увесь балетний світ своїми геніальними, вивіреними до дрібниць балетами, а також Ксенія Звєрєва — молодий хореограф зі Швеції, чиї балети вже йдуть на топових балетних майданчиках Євразії.

Про улюблені балетні вистави та персонажів

Мій найулюбленіший балет — це Radio & Juliet Едварда Клюга. У ньому прекрасно все: і хореографія, і музика, і світло, й атмосфера, в яку ти поринаєш під час виступу. Також я дуже люблю «Інфру» Макгрегора та «Адажіо Хаммерклавір» Ханса ван Манена. З класики — Дезіре зі «Сплячої Красуні» та Конрад із «Корсара».

Про графік репетицій

Танцюю без зупину, навіть коли сплю. Загалом по-різному, залежить від репертуару та майбутніх виступів. Буває, що можу позайматися зовсім трохи, а буває, що не виходжу із зали цілу добу.

Про кумирів серед колег — сучасних або ж легендарних

Раніше були одні, тепер інші. Із віком та досвідом дивишся по-іншому на артистів — і старих, і нових, інакше сприймаєш їхній танець і, відповідно, знаходиш нових кумирів.

Серед тих, на кого я часто орієнтуюся, — Олександр Годунов, Ігор Зеленський, Дмитро Гуданов, Владислав Лантратов, але найбільше мене заворожує і спонукує французька школа класичного танцю, яскравими представниками є Юго Маршан і Матіас Ейман.

Балет — це… Три слова, що одразу спадають тобі на думку

Балет — це унікальне мистецтво. Його не можна описати трьома словами.

 

Про альтернативну професію 

Я мріяв грати на фортепіано, але батьки в балеті, тож іншого шляху для мене вони не бачили. Ще у дитинстві я навчився грати сам. А пізніше, уже будучи артистом балету, отримав травму, через яку вибув із робочого режиму на 6 місяців, тож став брати приватні уроки з гри на фортепіано.

Цікаво, що раніше грі на музичних інструментах навчали у хореографічному училищі, але під час мого навчання цього предмета вже не було. Хоча, як на мене, він дуже важливий для майбутніх артистів балету, адже дає глибше розуміння та відчуття танцю.

Про відсоткове співвідношення таланту від бога й роботи над собою

Як не крути, Всевишній нагородив мене хорошою генетикою (посміхається). Проте довелося багато працювати над тим, щоб дати їй розвиток у фізичному й духовному сенсах.

Я ріс із бабусею, вона була балериною і з дитинства готувала мене до балетної кар’єри. Коли я був малим, мені забороняли буквально все, що могло якось негативно вплинути на мою фактуру, зовнішність та фізичні дані.

Необхідно було весь час працювати над своїм тілом, розтягуватися, займатися. У нас вдома стояв балетний станок, тож, коли я вже був студентом Київського хореографічного училища, після занять в мене було ще й домашнє тренування з бабусею, після чого я йшов до балетної зали музичної школи, де ще години півтори займався додатково з педагогом.

Зараз, після безлічі травм, доводиться займатися ЛФК (відновлювальною гімнастикою) за різними методиками, щоб остаточно не зламатися (посміхається).  Але все, що нас не вбиває, робить сильнішими.

 

---

Photo: Катерина Ніколайчук

MUAH: Ана Тенне

Style: Лукерія Покровська

Produсer: Діна Проценко