С Остапом и Димой Ступками мы встретились в театре сразу после очередного новогоднего представления, и вдруг выяснилось, что никто из актерской династии никогда не перевоплощался в Деда Мороза ни на сцене, ни за ее пределами. Мы решили, что самое время исправить эту оплошность, и заглянули в костюмерную, параллельно также расспросив отца и сына о семейных традициях празднования не только Нового года, но и Рождества.

ДИМА:

Традиційно зимові свята ми проводимо у теплому родинному колі, коли декілька поколінь збирається за одним столом. Раніше Новий рік ми зустрічали у бабусі з дідусем, а Різдво — вдома у тата. Пам’ятаю, коли був маленький, брали із театральної костюмерної традиційне українське вбрання, робили невеличкий вертеп та ходили із друзями колядувати по центру міста, дзвонили до всіх квартир, засівали, співали, заробляли не тільки цукерки, але й гроші, навіть долари нам давали :).

Я не пам’ятаю, щоб дідусь (Богдан Ступка. — прим. ред.) перевдягався Дідом Морозом, а бабуся Снігуркою. Такого, здається, не було. Але для дідуся ці родинні вечори завжди були особливими. Він отримував неабияке задоволення від спілкування з усіма і, напевно, почував себе Доном Корлеоне. З ним завжди було весело. Ми постійно розігрували різноманітні сценки, перевтілювались у якихось героїв, і він завжди розважав гостей різними цікавими оповідками із життя.

Сам Новий рік у театрі ми жодного разу не зустрічали, але обов’язково ходили на святкову ялинку або новорічні вистави. А цього року 1 січня я вже і сам брав участь у якості актора у такій. Так що Новий рік зустрів досить спокійно, до ранку не гуляв, знав, що зранку потрібно буде виходити на сцену. Але мені не звикати.

Пам’ятаю, як у 1999 році у палаці «Україна» я грав по 4 новорічні вистави на день, тоді разом зі мною виступала Ані Лорак. На ці перші, зароблені на сцені гроші я купив собі Sony PlayStation, але за декілька місяців мені набридло грати у приставку, тож я виміняв її на велосипед і жодного разу не пожалкував.

Я завжди із великими сподіваннями ставився до зимових свят, чекав на святого Миколая, котрий за легендою на білому коні заходить у дім через вікно та приносить подарунки. Чекаючи, я звичайно засинав, а вже зранку під подушкою знаходив іграшки та солодощі.

Щодо найособливішого подарунку від дідуся, то отримав я його не на Новий рік, а на повноліття. Дідусь здійснив мою мрію та подарував мені перше авто. Пам’ятаю, що у дитинстві на Новий рік я більше за все радів Lego. Мені зазвичай дарували масштабні набори.

Особисто я дуже полюбляю подарунки, обираю їх із урахуванням власних можливостей та побажань отримувачів. Ось тато, наприклад, колекціонує чайники із усіх куточків світу, і на цей Новий рік я подарував йому новий екземпляр із етноорнаментом. Сестрі Устині – сережки, які вона вже кілька днів носить і не знімає, а брату Боді — Lego, яке йому подобається так само, як і мені колись. Але, на відміну від Устини, Бодя ще вірить у існування Діда Мороза.

ОСТАП:

Ніколи в житті я не перевтілювався у Діда Мороза, навіть для власних дітей. Мені, чесно кажучи, вистачає перевдягань і на роботі. А у новорічну ніч більше хочеться відпочити. Так що родина просто збирається разом, а потім одразу після 12-ї години всі відкривають подарунки, які вже чекають під ялинкою.

Одного разу все ж довелось працювати на Новий рік у якості ведучого, але я зрозумів, що не прихильник такого і з більшою радістю проводжу свято у родинному колі або з друзями.

У театрі, як правило, святкують Новий рік колективом приблизно 30-го грудня. Влаштовуємо такий собі театральний корпоратив.

Найяскравіші спогади дитинства — це, звичайно, Львів, бабуся, дідусь. Все починалось зі свята святого Миколая, продовжувалося у новорічну ніч. Але у ті часи не так сильно святкували Новий рік, як Різдво. Згадую 12 страв бабусі і досі жалкую, що не встиг вивчити усі ці рецепти, бо зараз і сам би із радістю їх повторив.

Обов’язково з друзями ходили колядувати, і я справді радію, коли мої діти за власним бажанням продовжують цю традицію.

Ще одна із обов’язкових родинних традицій новорічних свят — написання листів святому Миколаю, а потім наклеювання їх на вікна. Адже Миколай, проїжджаючи повз будинки, має побачити побажання та виконати їх. Це те, що зазвичай робиться заздалегідь, а вже самі подарунки частіш за все купуються в останню мить.

Взагалі, тема подарунків для мене — це така досить приватна річ, інтимна навіть. Тому я не дуже люблю розповідати, що саме і кому я подарував, чесно кажучи. Але можу сказати, що у цій справі мусить бути якась імпровізація, щось незвичайне, щось яскраве.

Більшість моїх дітей вже перестали вірити у Діда Мороза. Проте я все ж впевнений, що нам всім потрібно вірити у дива, скільки б років нам не було, бо спочатку втрачається віра у магію свята, а потім і до всього життя. А цього допустити не можна.

BACKSTAGE: