Воєнні хроніки героїв JS: Даша Астаф’єва про постійне перебування в Києві, Гостомель і «картопляні війська» 
«Феномен нашого протистояння з росією полягає в тому, що ми маємо волю, жагу до життя».

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну світські події зникли, але герої JS «перекваліфікувалися» й адаптувалися до реалій. Модель і співачка Даша Астаф’єва, яка не покидала столицю впродовж усього часу, розповіла про свій фронт боротьби. 

Нові цінності та пріоритети після 24 лютого 2022 року

Думаю, кожен із нас став особливо цінувати життя. У той час, коли люди мають змогу літати у космос, досліджувати штучний інтелект, насолоджуватися останніми досягненнями в зовсім різних напрямках науки та мистецтва, моя країна переживає найскладніші, схожі з неандертальськими, часи. Де, на жаль, страхіття на екрані, за вікном або перед очима — це не фільм у кінотеатрі, не сюжет книги. Це наше сьогодення. Так от, ми всі по-різному хапаємо те, що нагадує нам, що ми живі.

Про рішення не покидати Київ

Мені немає куди їхати. Тут все, з чого складаюся я та моє життя, — близькі, собаки, справи, які рятують щодня. Із Києва поїхали ті, хто мав берегти дітей, стареньких, яким потрібен догляд, або ті, хто злякався. Я ні до тих, ні до інших не належу. То ж мені було легко залишитися.

Тим паче, з перших днів, як тільки минув стрес, я знайшла себе в допомозі.

Про втамування страху домашніх улюбленців Чічі та Луни в бомбосховищі

Чічі більш емоційно вразливий. Він дійсно, як дуже мамин, боявся і потребував багато уваги. Зі свого боку, я щодня намагалася підтримувати їх, по максимуму вигулювати та доглядати. Уночі, коли будо чутно вибухи, тримала вуха.

Увесь час у бомбосховищі, як і до початку повномасштабного вторгнення, ми спали разом.

Знаю, хазяїн не повинен так поводитися з улюбленцями. Але, усвідомлюючи, що кожен день може стати останнім, закриваєш очі на багато чого.

Найважливіші волонтерські справи за цей період

Для себе найважливішим я зафіксувала можливість чути та бачити. І досі не розумію людей, які мені пишуть, пропонують допомогу та шукають, кому допомогти. Сліпі люди… Феномен нашого протистояння з росією полягає в тому, що ми маємо волю, жагу до життя, через що згуртувалися і так швидко допомагаємо одне одному: збираємо на зброю, на лікування, на підтримку рідних загиблих… на це все треба сьогодні лічені дні.

Тож треба тільки мати наміри, гідні та щирі.

Даша Астаф’єва та «картопляні війська» 

Півтора місяця. Щодня. 1/2 мішка картоплі. Сам на сам. Гарний досвід. І я дуже вдячна за нього, бо багатьох це надихало та заспокоювало. Мені — як людині мистецтва — важливо постійно взаємодіяти із глядачем. Незалежно від того, є виступи чи нема.

Це моя перша війна. І марно було сподіватися, що я не втрачу основну діяльність.

Про візит військової частини Гостомеля

Гостомель — то жах. Я бажаю нікому і ніколи не бачити того, що довелося бачити моїм рідним українцям. Захисники — назавжди герої наших життів, того, що ми берегли, та про що продовжуємо мріяти. Вони дуже виснажені та втомлені. Все в очах та на обличчях. Так хотілося побачити їх усміхненими та свідомими масштабів подвигу. Але на той час була тільки втома. На жаль.

Про перший повоєнний виступ

Лікуюся мистецтвом. З початку війни участь у виставі «Шафа» — мій перший виступ. Такий бажаний, шалений і подумки вже виповнений мільйон разів. Адже щоразу, коли я була глядачем, грала кожну з ролей спектаклю. Інакше не можна. Дякую за запрошення та можливість згадати своє улюблене місце — у промінні людських поглядів. Я бачила очі тих, кого ми рятували. Разом із ними зітхала і сподівалася, що ще не кінець. Це не кінець!

Приємні відкриття за період повномасштабного вторгнення росії

По-перше, це те, які ми сильні та сміливі. Яка в нас потужна політична та громадська підтримка. Як багато талановитих та небайдужих! Я пишаюся кожним, хто зробив внесок у цю боротьбу!

Головні розчарування за цей період

Розчаровують люди, які у такі складні часи принизилися до крадіжок та аферизму. Багато хто мене зрозуміє, бо майже кожен із нас зіткнувся з неприємними випадками.

Після перемоги України насамперед я…

Поїду на батьківщину. Дуже скучила за своїми рідними, які лишилися.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: