Підтримую лікарів
Яка різниця? Володимир та Олена Остапчуки про підхід до виховання дітей у Канаді та Україні
Must-read для батьків.

Телеведучий Володимир Остапчук із дружиною Оленою емігрували до Канади за Федеральною програмою, тож уже понад рік подружжя живе на дві країни, літаючи маршрутом Торонто – Київ. Їх 5-річна дочка Емілія ходить до місцевого садка, а син Еван, якому лише рік, народився за океаном. Остапчуки на власному прикладі бачать різницю в підході до виховання дітей у Канаді та Україні та розповіли чимало цікавого про свої спостереження.

Вже другий рік поспіль наша родина має можливість зануритися у паралельну реальність канадської буденності. Тут багато що дивує, викликає сумніви, захоплює й змушує переглядати ставлення до звичних речей. Канадійці нестримно доброзичливі та «підступно» привітні. Це не імідж чи бажання подобатися – це спосіб життя. Свідомий вибір. Вони уміють бути щасливими і хочуть робити такими інших.

Особливо яскраво це виражається у ставленні до дітей. Моя душа завмирає від подиву, коли я, з відкритим ротом і диким захватом, спостерігаю за тим, як місцеві мами насолоджуються тим, що доводить мене до сказу: непослух, істерики, примхи, відмова їсти, переодягнути діряву куртку, припинити борсатися в багнюці, ловити білку, жувати сніг чи двадцять хвилин стрибати на ліжку. Тут на це реагують із усмішкою і терпінням. Так і має бути. Це ж діти! А дитина – це диво! Ідеал! Незалежно від віку (хоча немовлят просять дати потримати вже на виході з пологового), поведінки, досягнень, успіхів чи вигляду. Дітей оточують позитивом, безумовним й у будь-який спосіб.

Дітей оточують позитивом, безумовним й у будь-який спосіб.

Ми часто кажемо, особливо перед виборами, що риба псується з голови. У канадійської риби з нею – головою – все добре. Дорослим складно дозволяти собі зайве у вигляді крику чи, борони боже, стусанів. Закон на боці дитини. Про це відомо ВСІМ. У садочку та школі юне створіння регулярно запитують про батьків і цікавляться тим, що відбувається вдома. Якщо щось не так, реакція поліції та органів захисту дітей буде блискавичною. Також закон забороняє залишати дитину до 12 років саму вдома чи деінде.

В садочку та школі юне створіння регулярно запитують про батьків і цікавляться тим, що відбувається вдома. Якщо щось не так, реакція поліції та органів захисту дітей буде блискавичною.

Дітей, як би складно не було перелаштуватися, ніхто не лякає сірим вовком, бабаєм, поліцією чи Трампом (хоча дорослі бояться його більше, ніж сорокаградусного морозу), не кричить і не сварить. Тут проводять бесіду. Пояснюють, чому не можна поводитися певним чином і просять ЗАВЖДИ кликати на допомогу дорослих. Наш улюблений спосіб вирішення суперечки – «дати здачі», – не варіант. Коли хтось б’ється, його відводять убік, розмовляють, дають час на роздуми й вибачення. Дивно, але зазвичай це діє.

У дітей мінімум обмежень (за винятком небезпечних для життя та здоров’я). Ніхто не переймається розтріпаним волоссям, порваними штанями чи брудною сукнею. Їм дають максимальну свободу і завжди повторюють: «Ти зможеш!». Не змушують їсти, пити, спати, тепло вдягатися, гуляти, сидіти спокійно. Нікого не здивує розхристане маля без рукавичок у -15°. Якщо йому подобається – нехай. Замерзне – вдягнеться. Як ні – медицина безкоштовна. А от за катання на велосипеді без шолома тата можуть забрати у відділок і впаяти штраф.

Можна сказати, в Канаді все, як книжка пише. І вона, книга – майже сакральний об’єкт: ледь не найбажаніший подарунок на день народження, улюблена іграшка і предмет розмови навіть між п’ятирічними дівчатками. В школі/садочку проходять «ритуальні» походи до бібліотеки, вибір книги, читання перед класом, обговорення і обмін враженнями. Жодного разу не чули, щоб хтось із дорослих обговорював останню серію улюбленого серіалу, а от про нову прочитану книгу говорить кожен третій.

Жодного разу не чули, щоб хтось із дорослих обговорював останню серію улюбленого серіалу, а от про нову прочитану книгу говорить кожен третій.

Громадські бібліотеки кардинально відрізняються від наших порожньо-сумних пережитків минулого. Торонтовські бібліотеки переповнені (не лише через безкоштовний Wi-Fi), укомплектовані комп’ютерами, планшетами, з купою занять і майстер-класів для читачів різного віку – від немовлят до пенсіонерів. Наш десятимісячний син отримав читацький квиток із написом Ready to read і двічі на тиждень безкоштовно читає/слухає/грається у бібліотеці разом із однолітками. Чи, швидше, одномісячниками.

У Канаді не вчать та навіть забороняють ділитися. Це небезпечно. Для друга/подруги з алергією типова для нас щедрість може стати фатальною. Обережно ставляться до фото та відео. Без дозволу батьків зображення не потрапить у мережу. А якщо потрапить – суд, що працює як годинник.

ланч канадійського школяра

Канадійські школи відрізняються, залежно від провінції/території та типу. Але підхід переважно однаковий – не вимагати! Навчають не стільки предмету, скільки способу мислення, бажанню пізнавати нове й насолоджуватися процесом. Будь-який прогрес, навіть мінімальний – гарний результат. Головне, щоб дитина відчула себе членом команди й вийшла з класу задоволеною.

Вражає ставлення до дітей з обмеженими можливостями та особливостями розвитку. Вони навчаються разом з рештою, хоч і за індивідуальним планом. Не заважають і нікого не лякають, а, навпаки, виховують толерантність, здатність піклуватися й бажання допомагати. Організація процесу змушує мене посилено думати про рецепт молодильного зілля. Та навіть у моєму віці мене готові задіяти: батьків просять волонтерити, та ті регулярно допомагають на уроках, у подорожах та на шкільних заходах.

Школярам щодня дають привід повеселитися, не забуваючи говорити про важливе. Якщо в календарі немає свята, його вигадують. Можливо, це спадок від перших українських емігрантів. Ми ж, як ніхто, це любимо. Наприклад: Favorite jersey day (День улюбленої спортивної кофти/команди), Healthy food day (День здорової їжі), Pink day (рожевий день/день проти буллінгу), Crazy hat day (День шаленого капелюшка), PJ day (Піжамний день), 100 day (Сотий день навчання), Blue day (День аутизму, а не те, що ми подумали), Pizza meal deal day (День піци) тощо. Правила святкування прості та обов’язкові для всіх! І якщо потрібно вдягнути рожеве, надягнути на голову дурнуватого капелюха чи наклеїти на себе сотню наліпок – кремезний директор із докторським ступенем робить це першим. А за ним – решта вчителів та працівників школи.

Якщо потрібно вдягнути рожеве, надягнути на голову дурнуватого капелюха чи наклеїти на себе сотню наліпок – кремезний директор із докторським ступенем робить це першим. А за ним – решта вчителів та працівників школи.

Нехай це звучить банально, але тут справді усе для людей. А про маленьких homo sapiens думають у першу чергу. Канадійці дуже стараються не забувати, що для дитини важливо не те, де вона народилася, в якій країні росте, якого кольору її шкіра чи у якого бога вірять її предки. Важливо оточити її безпекою, турботою, розумінням, підтримкою та любов‘ю. Це головне завдання для батьків і дорослих, а робити це можна на будь-якому континенті, в різних країнах чи містах.

Текст: Олена Остапчук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: