Відкриття виставки «Випадкові події»

Щорічно 8 березня ми святкуємо Міжнародний день боротьби за права жінок, який нагадує про важливість рівності та поваги до жінок у світі. Водночас не всі жінки мають такі самі права та свободи, як ми спостерігаємо в Україні. У деяких країнах їхні права настільки обмежені, що ті навіть не можуть вільно обирати колір свого манікюру, що відображає зовсім іншу реальність.

читайте також

Відкриття виставки, присвяченої жінкам у...

На противагу цьому в Україні реалізували ідею створення жіночої виставки «Випадкові події» — експериментального поєднання непоєднуваного. Ініціаторами виступили ООН Жінки в Україні разом з агенцією та ГО Port of Culture. Цей проєкт об’єднав жінок з різних професій — науковиць, інноваторок та мисткинь, — які, попри різницю у світоглядах, працювали разом в артлабораторії протягом двох місяців. Вони створювали спільні артоб’єкти, розширюючи межі можливого. Це перший в Україні проєкт такого масштабу, що поєднує артлабораторію та виставку, відкриваючи нові горизонти для творчості та співпраці.

Поспілкувалися з авторками трьох таких об’єктів про процес їхнього створення, виклики, з якими вони зіштовхнулися, та закладені сенси.

Чому дівчата вирощували міцелій?

Художниця Альона Кузнєцова

Головним героєм проєкту «Горизонтальні зв’язки» є міцелій — тіло гриба, яке є мережею тонких ниток, часто розгалуженою на величезні відстані та при цьому прихованою від очей. Ця мережа активно поглинає воду та поживні речовини, але не лише для себе, а й для обміну з іншими організмами довкола.

Якщо ви пам’ятаєте серіал «Останні з нас», то, мабуть, згадаєте, як там гриб кордицепс підкорює організм жертви, позбавляючи її волі. Деякі гриби (хоча й не кордицепси) дійсно демонструють поведінкове маніпулювання, впливаючи на комах та інших безхребетних. Проте вплив грибів на навколишнє середовище виходить далеко за межі паразитизму.

Гриби — надзвичайно різноманітна та унікальна група істот, що включає десятки тисяч відомих видів і, ймовірно, мільйони невідомих науці на сьогодні. В екосистемах міцелій багатьох грибів відіграє неймовірно важливу роль: від розкладу органіки до «комунікації» з іншими організмами та навіть їх захисту.

У таких спільнотах немає жорсткої ієрархії, тут кожен внесок важливий, а досягнення — це результат спільної праці. Згадайте, як волонтерський рух в Україні на початку повномасштабної війни став прикладом саме такої децентралізованої нелінійної системи.

Так само як міцелій допомагає деревам обмінюватися поживними речовинами та інформацією, так і ви створюєте простір підтримки, взаємодопомоги та рівності. Для нас це не просто символ, а спосіб мислення: цінувати різноманіття, будувати ненасильницьку взаємодію та формувати суспільство, де кожен і кожна має значення.

До нашої роботи долучилися ще дві жінки: мама Аліси, яка зв’язала текстильні сіточки для інсталяції, і моя подруга Діана, яка каліграфічно підписала таблички для боксу. Це ще раз підтверджує, як горизонтальні зв’язки працюють у спільнотах і як природно для жінок творити разом.

Упродовж проєкту важливим інсайтом для мене стало вміння адаптуватися та розвиватися в хаосі. Це перегукується з жіночою природою: знаходити баланс і не впадати у відчай через невизначеність.

Гроубокси з грибними культурами, що ростуть під час виставки, — наочна ілюстрація випадковості, яка є невід’ємною частиною життя. Завжди існуватимуть процеси, що відбуваються незалежно від особистих планів і зусиль — їхня непередбачувана взаємодія, конденсат, пліснява, зупинка росту тощо

Мікологиня Аліса Атаманчук 

Під час вирощування міцелію виникали різні труднощі, але умови довкола змушували нас (як і сам міцелій) адаптуватися. Наприклад, ми вирощували міцелій у лютому, найхолоднішому місяці зими, тоді як оптимальна температура для його росту — 20–25°C. Це стало першим викликом, адже доводилося підтримувати стабільний мікроклімат, боротися з холодом й уникати різких перепадів температури.

Ще одна складність — дотримання стерильності. У повітрі завжди є спори різних грибів, які можуть почати проростати там, де їхня поява небажана. Тому весь робочий процес вимагав максимальної уваги до чистоти: стерилізації інструментів, приміщення, дотримання чітких процедур і навіть певного ритуалу роботи, щоб мінімізувати ризик контамінації.

Ми могли створити для них оптимальні умови, але передбачити точну швидкість їхнього розвитку було складно.

Гриби демонструють високий рівень адаптації до змін. Тому процес їх вирощування вчить нас, що важливо не лише мати план, а й уміти його змінювати відповідно до обставин.

Дві жіночі скульптури, створені з мікроорганізмів

Фахівчиня з пермакультури Тетяна Чучко

Не лякайтеся терміну «бокаші», адже це спосіб перетворення відходів на корисні ресурси. З одного боку, це біологічний препарат, який виготовляють із висівок — відходів борошна, а з іншого — він допомагає перетворювати харчові та інші біовідходи на якісне добриво. Саме за допомогою бокаші ми створили дві скульптури, які зліпили разом з моєю партнеркою, — абсолютно новий підхід у мистецтві.

Я ніде не бачила таких «живих» скульптур. Чому «живі»? Тому що вони виглядають як реальні люди, адже ми ліпили їх із себе. Технологію виготовлення ми придумали самі. Нашу інсталяцію також доповнено відеорепортажем про процес створення проєкту, що дозволяє глядачам наочно побачити, як все відбувалося. Запрошую всіх до Українського дому, щоб побачити бокаші й порівняти наш реальний вигляд із зліпленим.

Пермакультура — це те, у чому я розуміюсь найкраще, це наука про створення сталих систем, яка базується на ніби простих, але дуже важливих етичних принципах.. Вона допомагає створювати сталі системи, але для цього потрібні основи — етичні принципи. Ці принципи стали не лише моїм життєвим орієнтиром, але й знадобилися у створенні інсталяції.

Перший принцип — турбота про природу, адже ми не можемо існувати без неї. Другий — турбота про людину у всіх аспектах життя, а не тільки про їжу. Третій — справедливий розподіл ресурсів, що означає розуміння різниці між бажаннями та потребами, а також спрямування надлишку на реалізацію цих двох принципів. Якби всі жили за цими принципами, світ став би значно кращим.

Художниця Марина Левченко 

Коли мене питають, що буде зі скульптурами, ми з Тетяною завжди нагадуємо, що 16 березня, у день закриття виставки, ми плануємо провести перформанс. Під час цього ми розберемо скульптури та роздамо бактерії, які діють як пробіотики, усім охочим.

Частинки скульптур відвідувачі зможуть забрати з собою, закопати в землю, додати в компостер або навіть помістити у водойму. Бактерії зараз перебувають у сплячому стані через сухість, але, потрапивши у вологе середовище, вони активуються. Такі бактерії можуть допомогти очистити водойму, і це, можливо, стане темою нашого наступного перформансу.

Після поділу залишатимуться тільки металеві каркаси. Тетяна планує установити їх у Львові, на ділянці Центру пермакультури, дозволяючи рослинам проростати через них і даючи нове життя концепції.

Упродовж виставки ми роздаємо насіння, надаючи кожному можливість долучитися та зробити видимою цю проблему, що існує в суспільстві — невидиму для багатьох жіночу роботу. Також ми не забуваємо про зняті відеоматеріали та плануємо їх поширювати, сподіваючись, що вони допоможуть донести ідеї пермакультури до більшої аудиторії через мистецтво.

Навіщо в центрі Українського дому встановили величезний купол?

Мисткиня Катерина Шиман 

Ідея проєкту зародилася практично одразу після спільного з Дариною Фес відвідування Лаврських художніх майстерень, де показала власні роботи з плівкою. Обговорюючи та переглядаючи роботи одна одної, ми виявили, що маємо чимало схожих поглядів на попередні та сучасні події, напрямки розвитку мистецтва, технічні творчі рішення тощо. Саме там було вирішено обрати такі виражальні засоби як аудіо, кінект та прозора плівка, які зрештою чітко передають тендітність і «чутливість простору» як місця, що формується на межі фізичного та уявного.

Наш проєкт складається з двох частин. Перша — це аудіокінетичний простір, який передбачає «чутливу» аудіальну локацію. Вона розкривається, якщо вдягнути навушники та зайти всередину прозорого купола висотою понад 5 метрів і діаметром 8 метрів. Вільно рухаючись і дослухаючись до спокійних природних звуків, що лунають довкола, стає можливим наповнити цей простір, уявити його на власний розсуд, «доторкнувшись» до води, кущів, трави тощо.

Друга частина роботи також про матеріальність нематеріального. Це прозора плівка, представлена у вигляді розгорнутих рулонів — сувоїв. Вони умовно затримали на собі спогади, думки, переживання, ідеї тощо. Кожен може побачити власні образи у формах, що передаються крізь плівку, а також взаємодіяти з нею, рухати її. Прозора основа та світло підкреслюють їхню тендітність і живість.

Часто нематеріальні явища, такі як ідеї, емоції чи колективна пам’ять, мають цілком реальні матеріальні наслідки. Наприклад, культура, що передається через книги, музику чи мову, хоча й не має фізичної форми, все ж має величезний вплив на поведінку людей, соціальні структури, економіку тощо.

Варто відмітити, що відвідувачі з легкістю взаємодіють із роботою та отримують свій власний неповторний досвід. Наявність однієї людини всередині купола та вільний простір навколо дозволяє людині розкритись, відчути особисте. А взаємодія з плівкою активно приводить у рух власні спогади, думки.

Розробниця імерсивних технологій Дарина Фес 

Використання технологій не було для нас самоціллю, це просто одна із можливих технік, як скульптура або фотографія. Ми обоє маємо досвід у медіа-арті — Катерина, як мисткиня працює з різними медіа, зокрема аудіо та AR/VR (доповнена/віртуальна реальність), а я понад 10 років працюю як розробниця та створюю свої мистецькі роботи з використанням віртуальної реальності та генеративності. Для нас було важливим зробити роботу, що мала б цінність для українського глядача зараз.

Можна було б зробити сцену у VR, але тоді це був би фіксований, «наш» образ. Це наштовхнуло на ідею залишити тільки звук, адже звук сприяє імерсивності, але залишає простір для уяви. Прозорий купол створює відчуття прихистку, дає відчуття особистого простору та свободи. В «Оазі» можна почути спокійні природні звуки, наприклад, спів пташок або шелест трави. У кожного глядача ці звуки матимуть власні образи та асоціації.

Кожен глядач сприймає роботу по-різному. Комусь вона може не сподобатися і це нормально. Інший, навпаки, може повернутися вдруге. Для нас цінно, якщо завдяки роботі глядач відчув спокій. Інколи, після перегляду, глядач підходить і хоче поговорити з тобою, розказати про свої асоціації. Це дуже чуттєві моменти.

Мережа жіночих голосів

Ці шість жіночих історій, якими ми щойно поділилися, — це не лише про створення об’єктів. Вони починаються з мережі зв’язків міцелію, де зазначено, що ти не єдиний. Далі ми опиняємося в переосмисленні образу жінки як невидимої сили та рушія, який часто не отримує належного визнання. І врешті-решт потрапляємо в простір спокою, а можливо, і в майбутнє, яке чекає на всіх нас. Впевнені, що сенси, закладені в роботах цих жінок, знайдуть своїх глядачів. Нехай їхні роботи та голоси стануть підтримкою для багатьох жінок, які зараз не можуть повністю використати свою силу.

До 16 березня 2025 року всі охочі можуть безплатно відвідати Національний центр «Український Дім» та ознайомитися з різноманітними артоб’єктами, які поєднують різні форми та сенси. 

Авторка: Діана Цимбал, Head of communications агенції та ГО Port of Culture

Фото: надано Port of Culture