Художниця та ексмодель Юлія Пекер-Моховікова 27 серпня вперше стала мамою. А наступної ночі, 28 серпня, Київ зазнав потужного російського обстрілу, унаслідок якого загинули 23 людини. Ту ніч із новонародженим малюком Левом та чоловіком, архітектором Пашею Пекерем, Юлія провела в укритті перинатального центру. Ми розпитали про досвід, який ніхто б не хотів прожити, але який, на жаль, може спіткати будь-кого в сучасних реаліях.
Коли стало зрозуміло, що розпочалася атака на Київ, якими були ваші перші дії? Наскільки складно було швидко зорієнтуватися, як діяти?
Для мене народження сина стало таким дивом, любов’ю і ще мільйоном найфантастичніших почуттів. Я народила Лева вночі 27 серпня, а 28-го вночі розпочалась атака. Ми з Пашею прокинулися від вибуху в післяпологовій палаті на останньому поверсі лікарні. Потім був ще гучний вибух. Встали й повезли ліжечко з сином у коридор. Я не злякалася, на відміну від всіх минулих атак.
Ми просто діяли. Треба було знайти безпечне місце для нашого Лева.
У коридорі почали зʼявлятись інші матусі, татусі та їхні немовлята. Усі були спокійні. У чергової медсестри, пані Наталії, виявилися здібності неперевершеного організатора: вона роздала ковдри тим, хто був легко одягнений, наказала нерішучим батькам негайно йти в укриття.
Ми разом пройшли через переходи і сходи — хвилин за десять опинилися у сховищі. Там були вагітні жінки, породіллі, які ще не могли сидіти, мами з малюками кількох годин від народження. Вони стояли з дітьми на руках у підвалі, серед вибухів.
Власне, апокаліптична картинка життя, божественного і пекельного.
Як вдалося витримати спокій, наскільки це було можливо в тих умовах?
По-перше, мені завжди спокійно з Пашею. Він надійний, і це відчуття передається мені. По-друге, мене переповнюють настільки сильні й прекрасні почуття після народження Лева, що в мені просто немає місця для страху чи злості. Наче в голові загорілася червона лампочка: «Лева — в безпеку. Лева — в безпеку». І все.
Кажуть, що треба готуватися до гіршого, але вірити у краще. Чи були ви з Пашею готові до того, що перша післяпологова ніч може бути саме такою?
Ні, ми не були готові. Думки були зовсім про інше — ми дуже щасливі й водночас виснажені. Але у Паші чудова реакція у критичних ситуаціях. Він живе за принципом: не так важливо, що відбувається довкола, як те, як ти поводишся в цих обставинах.
Слова для тих, хто зараз читає цю історію:
Я хочу висловити щирі співчуття всім, хто постраждав від цієї жахливої атаки, і тим, хто втратив близьких. Нашим воїнам — безмежна вдячність за захист.
Фото: надано Юлією для JS
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: