Світ потребує нашої відкритості та самобутності, яку б діяльність ми не опанували. Адже саме здатність продемонструвати глибинну природу та чарівність, якою нас наділив Бог, — найекологічніший із можливих спосіб формувати глибокі і щирі зв’язки між людьми, і, тим самим, будувати здорове, зріле суспільство. Мистецтво — місце для абсолютної свободи самовираження, адже дозволяє вийти за межі і кордони, чіткі правила і прописані визначення, даруючи вайб цієї свободи глядачеві.

Українська художниця Юлія Пекер–Моховикова, яка пише у стилі казкового неоекспресіонізму, відверто переносить свою інтерпретацію і відчуття світу на полотно, майстерно і легко зачаровуючи власними роботами абсолютно різну аудиторію.

Про дитинство та становлення, любов та творчість — сьогодні в нашому інтерв’ю з Юлею.

Юлія Пекер-Моховикова

Розкажи про своє дитинство. Де ти виросла, яка картина світу тебе оточувала?

Я виросла в Києві на Виноградарі. Люблю «Веник». Мама намагалася дати нам з братом найкращу освіту на районі. З 6 років я займалась музикою (фортепіано), танцями, а в 9 пішла в дитячу художню школу. Літні канікули проводила в Кропивницькому на фазенді у дідуся з бабусею. У дідуся була шалена бібліотека. Стіна будинку від стелі до підлоги вся в книжках. Відділ з дитячими книжками, пригоди, фантастика, мистецтво — репродукції Караваджо, Гої, Рубенса. Дідусь був крутий. У 6 років він дав мені покурити свою цигарку. А ще в нього було багато тварин і зелений «москвич». Я все це обожнювала. У відпустку тата ми з батьками і братом їздили на море в Крим. З Кропивницького, а потім в Київ, і так кожен рік.

Чим ти цікавилася в дитинстві? Які професії тебе найбільше захоплювали?

У дитинстві мене захоплювали тварини, метелики, птахи. Я знала назви всіх метеликів — від капустянки до махаона; могла годинами гратися з жуком; спостерігала за домашніми тваринами. Мені здавалося, що це якась мана, неймовірна вдача — бути етологом. Ти споглядаєш за тваринами у різних куточках світу, і це твоя робота! Я хотіла знімати кіно про тварин.

У якому віці почала писати?

Писати почала років в 10 у дитячій художній школі, аквареллю. У мене була фантастична викладачка Інна Всеволодівна.

З якими стилями та техніками експериментувала?

Ще не експериментувала ні з чим, окрім живопису. Ніяк не можу ним насититись.

Що стало переломним моментом для твоєї творчості? У який момент відчула, що те, що робиш, знаходить відгук в очах інших?

Я багато малювала, разом з друзями організовувала перші виставки, визначного переломного моменту не було. Я його не відчула, бо мій шлях плавний.

Перша робота, яку придбали?

Це був 2010 рік. Портрет дівчини на синьому фоні за 300$ на моїй першій виставці в галереї на Круглоуніверситетській в Києві. Я тоді дуже засмутилась: була впевнена, що куплять все.

Як змінився погляд на мистецтво з часом? Як впливає твій життєвий досвід на теми, які обираєш?

Як і на початку, вважаю, що мистецтво це — неймовірно цікаво й обʼємно. Я перебуваю і в пошуку, і в процесі одночасно. Моє життя безпосередньо впливає на сюжети моїх картин. Це контекст, у якому я існую. І я зображую його через призму свого бачення.

«Портрет» поціновувача твого мистецтва сьогодні?

Одного разу я зрозуміла, що в мене є «вільна» сума грошей, і вирішила вкласти в просування / рекламу. Я звернулась до однієї з топових рекламних агенцій в Україні, поспілкувалась з ними, і мені відмовили через те, що не розуміли, як рекламувати мистецтво.

Власне, «портрета» немає. У мене є колекціонери, які 10 років чекали, поки зможуть дозволити собі купити мою картину. Є такі, що платили в декілька разів вище мого прайсу, щоби я взяла замовлення без черги.

Мій глядач — це і хіпстери, і бізнесмени, дизайнери і політики, домогосподарки і зірки. Всі.

Як, на твою думку, глядач сприймає твої роботи? Чи важливо для тебе, щоби він бачив у картині закладену ідею?

Глядач сприймає мої роботи залежно від свого емоційного стану і бекграунду. Я закладаю багато символів, суперечностей і дивних речей в роботи. Часто ідея зʼявляється в процесі, міняється. Процес дуже важливий. Моєму глядачеві подобається знаходити свої сенси. Якщо глядач цікавиться моєю ідеєю, я розповідаю.

Як змінилося твоє глибинне сприйняття себе та світу навколо з життєвим досвідом?

Я о*уїла від війни. Це, мабуть, найсильніше.

Як ти відчуваєш любов?

Як у фільмі «5-й елемент», коли Міла Йовович дійшла до літери w і побачила що таке війна, руйнування, горе, і коли вона шукала сенс, навіщо людству існувати, якщо люди такі жорстокі. Тоді ще Брюс Вілліс сказав: «Заради любові». І тоді світло перемогло темряву.

Розкажи про свої найновіші роботи? Що доступно до придбання на цю мить ?

В останніх роботах я досліджую соціальні та культурні аспекти українського суспільства через образи тварин, які виступають метафорою різних груп та явищ у суспільстві. Цей підхід дозволяє подивитися на проблеми і досягнення країни крізь призму алегорії, в якій тварини стають символами людських взаємин, політичних структур та культурних феноменів.

читайте також

Нічого святого: відкриття експозиції...

Також мені подобається переосмислення класичних образів в мистецтві, як-от: «Вітрувіанська людина» Да Вінчі або «Народження Венери» Ботічеллі, Мерилін Монро. Мені подобається робити їх трохи незграбними, іронічними і чарівними одночасно.