ідомому кінорежисеру Педро Альмодовару у вересні виповнюПрється 70! Але він вправно відвідує безліч світських вечірок, очолює журі в Канні та продовжує знімати — його енергії позаздрять і молодики! 

читайте також

Закритий допрем’єрний показ фільму Педро...

Як він сам зауважує, натхнення йому надає кіно, а мотивує до роботи сам процес зйомок, хоча, як вважає Педро, «кіно — це притулок для одинаків». Чим ще відомий режисер, так це своїми музами, серед яких красуня Пенелопа Крус, яка повсякчас підкреслює талант майстра та значущість його підтримки. Остання робота майстра — «Біль та слава» — чудово демонструє їхній зірковий дует.

З музою Пенелопою Крус

Мало кому відомо, але в дитинстві Педро грав невеличкі ролі в професійному театрі, де й познайомився з акторкою Кармен Маурою, яка багато років поспіль була його натхненницею. У 17 років разом із Фабіо Макнамара Пабло організовує музичну групу в стилі пародійного панк-глем-року та пише розповіді, які періодично публікуються в колективних збірниках (наприклад, «Сон розуму»).

«Я дорослішав у складні часи для Іспанії, але вони були найкращими для кінематографа, — зізнається оскароносний режисер. — Коли я був молодим, думав: коли мені виповниться 60 років, мої потреби будуть інакшими. Проте зараз я розумію, що вони схожі на ті, що й раніше, коли мені було 25 років. Кіно також залишається моєю незмінною потребою!».

З другом та виконавцем головної ролі в стрічці «Біль та слава» Антоніо Бандерасом

«Я знімаю фільми виключно для себе, ніколи не бажав створити щось заради грошей. У такий спосіб я реалізую свої думки та емоції. Усі мої фільми мають автобіографічні елементи, але непрямо, не через звичайні символи. Щось у мені — напевне, нелюбов до дешевого ексгібіціонізму, — заважає підходити до проекту занадто автобіографічно».

«Кіно стало моїм життям, — зізнається Педро. — Я не маю на увазі паралельний світ, я маю на увазі своє життя. Кіно тепер моє життя. Інколи в мене складається враження, що щоденна реальність просто існує, аби надати мені матеріал для наступного фільму». Дійсно, реальність зараз створює всі умови для гучних прем’єр та нових робіт, але, як зауважує Педро, успіх — не його мета: «Успіх не має ні смаку, ні запаху! Коли звикаєш до нього, здається, його й не існувало».