епал, з якого ми повернулись насвіже, вже як Тернопільська область – близька і знайома. Втім, якщо вам таки заманеться щось змінити у сприйнятті знайомого маршруту – чого б не відправитися кудись на 5-му місяці вагітності? Переваги і недоліки (їх чогось менше, ніж переваг) спробую викласти списком корсиних порад та ідей далі.
Значно легше пакуватися. Не стоїть такої страшної проблеми вибору, як завжди. Не те, шоб ви не у все влізали, просто не все видається комфортним. Так що навіть здуру й переляку облягаюче платтячко й підбори з собою не потягнеш (а шо? Так тьолки на моїх очах робили, у Карпатах, правда, – приперлись на вершину і перевдяглись „для красати” і фотографії у всьо лучшеє сразу). Перевага: економія часу.
Якщо у вас таки зупинилась мозкова діяльність, і з-поміж 5-ти зручних штанів ви вибрали 5, не засмучуйтесь: ви вагітна. Важкого вам носити ніззя, і все потягне ваш ідальго, чоловік чи ліпший друг – це вже кому пощастить із вами такою їхати світ за очі. Перевага: економія часу на логічний вибір, що сам собою мав прийти в пункті 1.
Всі свої капризи, вредність, втому і агресію можна тепер списувати на „положеніє”. Навіть якщо вони споконвіків були притаманні вашому характеру. Того замість лавочки в загальному залі (навіть економні друзі, не кажучи про турботливого атца рєбьонка) вас покладуть спати в екзекютів-лаундж, будуть пхати вас, як бойовий стяг, в чергах поперед батька в пекло на реєстрацію („Розступіться, вона вагітна, їй погано!” – і люди всі дивляться так, як лєнін з прищуром, де ж там та пузяка заховалася), і нічо вам за це не буде. Перевага: таки нічо за це не буде.
Не знаю, як ви, а я спокійно гостру їжу пожираю в любому стані. І в немалих кількостях. Бо варто її перестати їсти – тут же кишкова паличка тебе відгамселить не гірше за міліцейську дубінку. А шо – безнаказана вона, без чілі-оборони. Так шо вже просидете на білому троні (якщо ви в нормальному готелі, а не в польових умовах) добрячу частину відпустки, і ніякий „імодіум” вам не поможе. Станеться таке в Непалі – вчіться на моїх помилках.
Сказали нам „ну, є у нас такий великий госпіталь, там все дуже круто, індуси вчать непальців, електроніка різна і надьога, але весь день прочекаєте. А є ще приватні госпіталі, ось адреси вам…” Ясно, ми в приватний госпіталь – ліпше дорожче, але без черг. Ним виявилася традиційна аптека з ширмочкою збоку, куди дядя, що на всі мої англійські запитання про можливість проведення аналізу на тип інфекції, відповідав підозріле „Є-eс…”, завів мене, поклав на кушетку, послухав живіт, поміряв пульс, подивився на язик і виписав таблетки „Танізале”. Сказав, вагітним можна-преможна. Ми раді – в готель на мотоциклі, в готелі в Інтернет на лаптопі, в Інтернеті на сайт про здоровя, а там кажуть: „Нє-е-е!!!” Воно в плаценту проникає, Чужого з вашого кіндера робить.
Ну, ми дочекались наступного дня і поїхали в великий госпіталь. Там цілий день з мене смоктали кров на компютерні аналізи, збирали всякі інші відходи організму, гроші дерли (цілих 70 грн на наші, що для Непалу сума немала), а потім мега-дохтір-індус відмовлявся сказати мені ПРОСТО, що треба пити при такій біді вагітним, а змусив бігати купляти спеціальну ЖОВТУ КНИЖЕЧКУ, бо ж ніде, окрім як у ній, великі дохтори не пишуть, що пити хворим.
Потратили ще півгодини. Ще раз попоказувала язика якомусь підозрілому штріху в шкірянці, дала йому поойкати від того, який у мене низький пульс, навіть повіки повідтягувати дозволила, може, йому лякатися подобається. Медбрат знов сходив на авдієнцію до мега-індуса. І вернувся з панацейним рецептом: „Танізале!” Тут я просто реготати почала, а Норман їм уже з погрозою: „Департамент здоровя США забороняє ці ліки вагітним!” На шо індуси хором образилися і почали хором же кричати: „А нас не ***, шо там у вас в США! В нас від ваших препаратів люди помирають!” Одним словом, з того сміху хвороба моя дивним чином пройшла сама собою. Коли допомоги чекати нізвідки, психосоматика працює на вас. Перевага: новий досвід.
Ну і ми пішли в похід. І по дорозі з мотоцикла падали. І ледве нас не прибили (під Катманду, правда) футбольні фанати, що без розбору гамселили вікна всіх машин і лиця мотоциклістів. Але все обійшлося. Головна порада: не беріть в аренду індійських мотоциклів, у них ні з того, ні з сього, мотор на підйомі глохне. А як ідете в пошуках рододендронового лісу, то карти і малого рюкзачка з крихітними шовковими спальниками вам вистачить. Не треба вам ні гіда, ні носія. В Непалі так все розвинуто, що і ковдри вам видадуть, і їдла наварять, і казочку розкажуть. Так що моя пузяка-контейнер винесла майбутнього нащадка на висоту вище 3200 м аж двічі, і не жужала особливо. Перевага: потрапляючи в гори, дивлячись на льодові вершини, лежачи вниз головою на схилі, порослому молодою травою, ще раз розумієш: щастя в активності і простих речах. Боженька все для нього дала.
Текст и фото: Ирэна Карпа
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: