JS продовжує знайомити вас із надважливою ініціативою, яка допоможе врятувати життя військових. НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» представив артпроєкт для підтримки створення сучасного інклюзивного ургентного відділення госпіталю. Завдяки цьому українські військові матимуть комфортні умови перебування у шпиталі після поранення, а медики — змогу надавати високоякісну допомогу в належний спосіб.

Із цією ж метою команда проєкту проводить благодійну виставку артефактів 22–23 червня з 11:00 до 19:00 в Українському домі. 

Унікальні речі від героїв артбука «Із полум’я зродились» планували розіграти на благодійному аукціоні. Але думка спільноти небайдужих українців сформулювала завдання залишити їх в Україні. Лоти стають музейними експонатами. Меценати можуть їх придбати віртуально і передати Музею Революції Гідності. Після експонування на різних майданчиках колекція опиниться у новому приймальному відділенні Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Прізвища меценатів і назви компаній будуть увічнені як в експозиції, так і в підписах до обладнання. Власне, кошти за ці експонати і підуть на закупівлю цього обладнання.

Знайомимо із другою половиною артефактів та розповідаємо історію кожного. З першою частиною можна ознайомитися тут. 

Рукописна передмова Валерія Залужного до артбука «Із полум’я зродились» 

«Ця війна назавжди залишить рубці на наших тілах і душах, на тілі і душі рідної Країни.
Ми переможемо. Вилікуємо рани. Відбудуємо Державу. У пам’ять про полеглих. З думками про дітей».

Ці слова, написані Головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним спеціально для проєкту «Із полум’я зродились», стали факсимільною передмовою до нашого артбука. Ці слова надихають команду проєкту шукати друге дихання, коли валить втома, коли за сльозами не видно неба, коли сумні новини з фронту вибивають землю з-під ніг.

І ніколи не віддали дорогий для нас артефакт — рукописну передмову Валерія Федоровича, а передавали б її по черзі із квартири в квартиру, як чудотворну ікону, якби не наша мета — зібрати кошти на створення сучасного приймального відділення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». А слова Залужного ми закарбували у серденьку…

Марки та альбом із колекції Валерія Залужного 

В альбома з українськими марками від Укрпошти, випущеними під час війни, дуже проста історія – їх подарував для аукціону і підписав Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний. А він і творить сьогодні історію світу.

«Залізний генерал», один зі 100 найвпливовіших людей світу 2022 року за версією журналу Times, Залужний став НАТОвським офіцером ще до вступу України в нього: він вважає, що зірочки на погонах — не привід бути пихатим. Його називають найвідкритішим генералом і бойовим генералом не на папері, а в реалі. У нього не лише три вищі освіти за воєнними спеціальностями, а й магістерка з міжнародних відносин Острозької академії. Але не тільки дипломи і кар’єрні успіхи визначають авторитет публічної особи, а й… меми. Про Залужного з’являються щодня нові.

Від Ніни з Києва: «А поставте для Валерія Федоровича Залужного пісню “Хто, як не ти, спалить мости!”». Підпис Залужного перетворює звичайні речі на безцінні скарби, артефакти світової історії та музейні експонати. За допомогою його чарівного підпису волонтери зібрали мільйони гривень на ЗСУ, і ми також неодмінно зберемо 19 200 000 грн для створення сучасного приймального відділення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний
військовий клінічний госпіталь». Бо як сказав Головком: «Ніхто і ніщо не зупинить нас. Ми обрали шлях воїнів і йдемо вперед».

Трофейний хвіст від російської міни, забраний під час виконання бойового завдання на позиціях

Цей експонат від молодшого сержанта ЗСУ, парамедика Дмитра Шандри, який до 24 лютого 2022 року був письменником. І не перестав ним бути після 24-го, бо цей «фонтан» не вимикається.

«Ніколи не любив так звану солдатську прозу та поезію. Зрозуміло, що це завжди продукт на вузького споживача. Або зовсім без смаку, орієнтованого на примітивну героїку, або такого ж солдата. А зараз пишу сам — мимоволі, потроху. Щоб уникнути пастки героїчних кліше, пишу, як писав би про будь-який свій досвід. Просто цей досвід — такий. Взагалі, солдатська поезія та апофатична гімнографія дуже схожі.

Апофатик бачить обличчя бога, солдат бачить виворіт, боже підшкір’я. Тут бог уразливіший. Пишу, намагаючись випрямити речення чорними лезами, щоб блоки тексту наїжачилися ними, розпороли читача, зробили боляче, зробили щасливо, створили пам’ять. Така пам’ять виникає на зламі, в ній є щось від шраму».

Письменників «тягне» в епіцентр історії. Дмитро Шандра був учасником Революції Гідності, з перших днів повномасштабної війни записався в київську ТРО, брав участь у боях за Мощун, тепер він – бойовий медик ЗСУ. Він не героїзує війну ні у віршах, жанр яких визначає як «теологія ненависті», ні в короткій прозі, а фіксує гротескні гримаси і химерну естетику війни. Його можна багато цитувати, наприклад:

Медаль Іордана Константініді 

Іордан — людина зі світу моди, проте медик за фахом та військовий парамедик за покликом серця. Він встиг плідно попрацювати у сфері моди в Україні та за кордоном, а останніми роками перед повномасштабним вторгненням керував магазином Ogonёk в онлайн- та офлайн-режимах.
Іордан дихає музикою, як стверджує він сам та одне з його татуювань, і має музичну освіту. До 24 лютого 2022 року він грав діджей-сети по всій країні, а у Києві та його рідній Одесі чи не кожен знає: там, де є Іордан, завжди весело, панує яскравий настрій і хочеться танцювати.

Пройшовши шлях від асистента стиліста до керівника бізнесу, у 2021 році хлопець започаткував власний бренд Rabotnik, створений для допомоги працівникам різних сфер. Проєкт спрямований на розвиток здорової корпоративної культури і забезпечення працівників усім необхідним для натхненної роботи — від канцелярії до одягу та якісного відпочинку. Наразі проєкт, як каже сам Іордан, на «стопі» і допомагає збирати гроші для ЗСУ. Речі з дропів Rabotnik of the Year можна придбати, підтримавши в такий спосіб підрозділ, у якому служить Іордан. Після Перемоги України він мріє розвивати проєкт і далі.

З початком повномасштабного вторгнення росії Іордан, не маючи жодних сумнівів, добровільно подався до лав ЗСУ і відтоді працює бойовим медиком. Щодня він рятує життя бійців з передової. Він також висвітлює свої будні у власному телеграм-каналі та планує здобути ще одну вищу освіту.
Іордан передав для проєкту «Із полум’я зродились» свою медаль «За жертовність і любов до України». Потім отримав другу «За збережене життя», яку теж передав.

Написав таке: «Я отримав нову нагороду від головнокомандувача, але я не можу її присвоїти собі.

Поки я живий і здоровий, я би хотів це зробити. Удома мені вона радості не принесе. Тому, якщо ви причетні до музею, я причетний до вас. І взагалі все логічно — я би хотів це зробити».

Макет 122-мм самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика» від Івана Тимочка 

Із 2016-го до 2019 року дерслужбовець Іван Тимочко служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила на посаді командира 122-мм самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». Усі артилеристи добре освічені, бо треба робити математичні розрахунки, орієнтуватися на місцевості, мати відчуття простору. Тож у вільні хвилини вони постійно правили філософські бесіди на політичні, суспільні теми, говорили про те, що кожен буде робити після війни. Від перших днів Іван потоваришував із командиром дивізіону, підполковником, фронтовим кадровим офіцером. У нього ж і побачив модель точнісінько тієї гаубиці, якою командував. Хотів собі таку придбати, шукав, де тільки міг, але їх не було у продажу.

Наприкінці січня 2019-го через проблеми зі здоров’ям і травми Іван Тимочко демобілізувався. Довго лікувався. Командир дивізіону, з яким старший сержант уже потоваришував, завжди дзвонив, і за можливості провідував у шпиталі. Після демобілізації Тимочко повернувся на держслужбу — у департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації — і паралельно очолив Раду резервістів сухопутних військ ЗСУ. Друг-командир більше часу проводив на війні, ротації бригади у зону АТО/ООС тривали по 8 місяців.

Я відкрив коробку і побачив модель гармати, яку вже втратив надію знайти. Я одразу йому зателефонував подякувати, і він сказав: на «довгу пам’ять Івану від друга Сергія». Питаю, де взяв. Каже: знайшов у Кримському в цеху, де їх робили».

Підприємство, на якому робили такі моделі, на жаль, знищене. Та коли Україна поверне собі повністю Донецьку та Луганську області, Іван Тимочко зможе там налагодити випуск моделей не тільки радянських гаубиць «Гвоздика», а й НАТОвської воєнної техніки.

Футболка і турнікет Тайри 

Безцінні футболка з підписом і турнікет, за допомогою якого Юлія проводила майстер-клас на презентації фотобука. «Кар’єру» парамедика Юлія Паєвська розпочала на Майдані у 2013 році, а потім започаткувала евакуаційно-медичний підрозділ «Ангели Тайри», який працював на Донбасі під час АТО/ООС. 2018–20 – два роки контракту в 61-му госпіталі Маріуполь як командира евакуаційного відділення. Молодший сержант.

Початок повномасштабного вторгнення Юлія зустріла в Маріуполі, і далі три тижні 24/7 вона працювала у 555-му мобільному шпиталі блокадного Маріуполя. 16 березня під час евакуації жінок і дітей з Маріуполя до Запоріжжя потрапила в російський полон, де її утримували три місяці. Пройшла крізь катування і знущання окупантів.

Вона — легенда. А футболка і турнікет, які підписала для аукціону, свідчення того, що наші легенди з плоті та крові. Скільки сотень таких турнікетів вона наклала за той час, що була на війні, – не злічити. Деякі факти про Юлію Паєвську з позивним Тайра.

1. Юлія Паєвська займається спортом із 6 років. Навчалася в Національному університет фізичного виховання і спорту України. Бердянському педуніверситеті. Має п’ятий дан айкідо. У 2018 році виборола у змаганнях з плавання дві золоті медалі та бронзу з паверліфтингу на A Warrior games.

2. Під час виконання бойових завдань з евакуації поранених травмовані раніше кульшові суглоби отримали додаткове травмування, але після ендопротезування та реабілітації Юля повернулася до виконання обов’язків вже з титановими протезами.

3. Від початку повномасштабного вторгнення і до потрапляння в полон Юлія задокументувала 256 ГБ відео про роботу парамедиків у Маріуполі. За день до полону передала карту пам’яті співробітнику поліції, а той — журналістам Associated Press, які проїхали 15 російських блокпостів, перш ніж матеріали потрапили на українську територію.

4. Тайра — це один із впливових аристократичних родів давньої Японії, самураїв. Спочатку це був нікнейм Юлії у комп’ютерних іграх, потім став позивним на війні.

Біблія у піксельній сумці

Військові кажуть, що в окопах немає атеїстів. Ця Біблія належить бійцю Спецназу «Альфа» Міжнародного Легіону в лавах ЗСУ. Канадець аргентинського походження із травня захищав Україну в найгарячіших точках. Брав участь у визволенні Бучі, отримав поранення під Херсоном. І завжди ця Біблія була з ним. Він передав її для нашого аукціону як частину своєї душі – із побажанням, щоб ми максимально реалізували проєкт. Інформація про особисті дані власника наразі не може бути розголошена. Але ми віримо, що цей експонат дочекається таблички з підписом – після Перемоги ми дізнаємося імена кожного героя і кожної геройки, які захищали нашу землю.

Футболка і бейсболка Івана «Залізняка» Пилипчука 

Іван Пилипчук із позивним «Залізняк» – той самий націоналіст, якими російські пропагандисти лякають свій «глибинний народ». Він є співзасновником української ультраправої консервативної організації «Традиції та порядок», з 2014-го воював у батальйоні «Азов», псевдо «Залізняк» взяв на честь ватажка гайдамаків Максима Залізняка. Зараз працює як парамедик.

«Перше, що я подумав 24 лютого 2022 року: дякую, Боже, що в мене немає сім’ї і домашніх тварин», — каже Залізняк. Він не приховує, що війна — найбільша пригода у його житті, і заявляє, що навчився не боятися смерті. Його життєве кредо — жити одним днем: «Я ще в дитинстві колись це вигадав. Вранці прокидаюсь — це народження, вдень — я вже дорослий, ввечері — старий, а лягаю спати — я помираю. Що ти зробив за цю добу корисного?». Людей, народжених як воїни, — одиниці. Й Іван Залізняк усвідомив своє покликання.

Льотчицький шолом із підписом від Karaya

«Свій шлях у повітряних силах я розпочав у 2011 році, вступивши у Харківський національний університет Повітряних Сил, з другого року навчання почав виконувати польоти на повітряних суднах і виконую їх дотепер. Це найкращий вибір у моєму житті», — каже легендарний Karaya. Льотчицький шолом, підписаний Вадимом Ворошиловим для майбутньої експозиції про нашу визвольну війну, нехай нагадує, що правильний вибір — це про щасливе життя і самореалізацію, як би дивно це не звучало в сьогоднішньому контексті.

Про один епізод зі своєї воєнної служби льотчик Вадим Ворошилов розповів медіа детально — про 12 жовтня 2022 року, коли вранці він збив 3 «шахеди» на південному напрямку, а ввечері — два над Вінничиною, але оскільки уламки останнього «шахеда» пошкодили кабіну пілота, льотчик відвів машину від міста і благополучно катапультувався.

Про інші епізоди чекаємо книжку після нашої перемоги. За десять років військової служби (до повномасштабного вторгнення) Вадим Ворошилов виконав 1032 польоти, брав участь у бойових діях на сході України. А в 2021 році, коли закінчився контракт із ЗСУ, перейшов у цивільну авіацію. З 24 лютого він знову повернувся у стрій: хіба дарма взяв собі позивний найрезультативнішого льотчика-винищувача Другої світової війни та й взагалі за всю історію авіації, німця Еріха Гартманна — Karaya?! Взяв «по приколу»: раз росіяни називають українців нацистами, нате вам Karaya.

У грудні 2022-го за особисту мужність і героїзм, самовіддане служіння українському народу Вадим Ворошилов отримав звання Героя України. Іще він почесний житель рідного міста Кременчук. А ще любить злітати понад хмари і дивитися, як сходить сонце…

Шеврон із позивним «Веган» й осколок від Арсена Смика

Ви помітили, що наш майбутній музей — дуже «тілесний». Наприклад, Арсен Смик віддає в нього свій шеврон із позивним «Веган» й осколок, який медики витягнули з його руки після поранення під Бахмутом у квітні 2023 року. Дуже особисті артефакти. А особливими їх робить особистість власника, українського воїна.

Арсен – доброволець, волонтер, веган і зоозахисник. Від початку повномасштабного вторгнення служив у 93-й ОМБР «Холодний Яр». Завдяки тому, що в ЗСУ воюють багато добровольців, українська армія тепер не гомогенна структура, що нівелює індивідуальність — вона є зрізом українського суспільства. Боротьба за права людини триває і під час війни також, паралельно із захистом Батьківщини. Арсен запровадив ініціативу, за якою вегани-військові мали отримувати веганські пайки у межах загального забезпечення потреб ЗСУ на державному рівні.

Кросівки Олександра Шевцова і паличка Сергія Храпка вартістю 11,5 млн грн 

Що це за паличка і кросівки і чому вони разом виставлені? Обов’язково запитає майбутній відвідувач майбутнього музею. І майбутній екскурсовод скаже: це кросівки Олександра Шевцова і паличка Сергія Храпка вартістю 11,5 млн грн. І розповість йому чи їй історію про те, як у травні 2023 року двоє протезованих ветеранів російсько-української війни вийшли назустріч один одному — Олександр Шевцов із Житомира, а Сергій Храпко із Києва, щоб зібрати на гастроскоп для приймального відділення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» 3 650 000 грн.

Обидва воїни пройшли через численні медичні процедури, місяці лікування, реабілітацію, тому пояснювати їм важливість медичного обладнання для військового шпиталю – зайве. Крім того, що під час п’ятиденного благодійного марафону вони зібрали цю суму, вони ще і встановили рекорд України у номінації «Найбільша кількість кроків, зроблених двома протезованими людьми назустріч один одному». А після цього японська компанія Olympus, надихнувшись не рекордом, а людьми, які «на характері» долають десятки кілометрів, депресію і стереотипи, вирішила, що передасть шпиталю повністю ендоскопічну стійку вартістю 11 500 000 грн.

Сергій Храпко втратив ногу і руку у 2015 році: потрапив під мінометний обстріл біля села Луганське Бахмутського району Донеччини. Каже, що діти не пам’ятають його з двома руками і ногами. Сергій – приклад сили духу й активної життєвої позиції. Після лікування і реабілітації Сергій брав участь в Invictus Games, двічі стрибнув із парашутом, пірнав з аквалангом, сів за кермо авто. Він збирає кошти на ремонт авто, ліки, промотує інклюзивне таксі від Uklon. У Відні пройшов піший марафон 10 км і зібрав гроші на позашляховик для ЗСУ.

Олександр Шевцов отримав поранення влітку 2014 року, внаслідок чого втратив ліву ногу. Протез для нього став не виправданням, а стимулом. Олександр, як і Сергій, — волонтер, і теж має марафонський досвід: у жовтні минулого року за вісім днів свого пішого походу з Одеси до Яремчого він зібрав три мільйони гривень на транспорт для побратимів. Бере участь у спортивних змаганнях і почувається не жертвою, а воїном. Замість кросівок, подарованих у музей, український дизайнер Серж Смолін передав Олександру нові кросівки.

---

Фото: Міна Сорвіно

Стиль: Анна Єгорова

Продюсери: Сергій Литвинко, Володимир Нечипорук, Іраіда Медведєва

Авторки проєкту: Міна Сорвіно, Анна Єгорова, Ірина Солошенко

Детальніше про проєкт: сайт, фейсбук, інстаграм